Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України
» » Вшанування Володимира Великого

Вшанування Володимира Великого

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Книги, публікації з періодичних видань, які представлені на виставці відтворюють образ князя Київського Володимира - могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного хранителя християнської віри.

 

Вшанування Володимира Великого

 

Вшанування Володимира Великого

 

Вшанування Володимира Великого

 

Вшанування Володимира Великого

 

Вшанування Володимира Великого




 

 

  В читальному залі було проведено просвітницьку годину "Хреститель України-Русі", на якій читачі ознайомилися з життям та діяльністю Володимира Великого.

«Хреститель України-Русі"»

(Просвітницька година)                                                                   

 

Володимир – великий князь Київський. Один з найбільших державних діячів княжої Русі, полководець, державотворець, у 988-990 охрестив Київ і за ним усю Русь.

У літературі відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Володимир Красне Сонечко, Володимир І. роки великокняжого правління 980-1015. Позашлюбний син великого князя київського Святослава Ігоровича та ключниці княгині Ольги – Малуші. З 970 року Володимир княжив у Новгороді Великому. Після загибелі Святослава між його синами почалася боротьба за владу. 980 року перемігши брата свого Ярополка, що був підступно вбитий найманцями-варягами став великим князем у Києві. Володимир значно розширив і зміцнив володіння Київської Русі. У 981 році він захопив Червону Русь (Перемишль та інші міста), цього ж року та наступного здійснив успішні походи на в'ятичів, у 983 р – на ятвягів і дійшов до Балтійського моря, у 984 р. – на радимичів, у 988 захопив Корсунь у Криму. Територія держави близько 1000-го року досягає 800 тис. м2 і стала найбільшою у Європі. Її населення складало біля 5 млн. осіб. Це була полі етнічна держава, крім слов'ян до неї входило ще понад 20 різних народів. З метою зміцнення своєї влади Володимир зміцнює місцеве управління, проводить своєрідну адміністративну реформу. Він ліквідує племінну автономію, усуває від влади місцеві династії і ставить замість них своїх синів або намісників. Таким чином він значно посилив центральну владу і вплив своєї династії. За Володимира зникають племенні назви (поляни, сіверяни та ін.), і з'являються територіальні: кияни, чернігівці тощо.

Київська Русь складалася з різних елементів, племен з різною культурою, релігією, тому Володимир шукає об’єднавчі мотиви, особливо в ідеологічній сфері. Спочатку він реформує язичницьку релігію, зводить її до шести богів. Володимир вимагав обов’язкового визнання цих богів, яким навіть приносили людські жертви. Проте процес ішов повільно, оскільки не всі племена бажали поклонитися богам чужих народів. Володимир іде на рішучий крок – він вирішує звернутись до християнства. На той час християнство було домінуючою релігією в Європі, на чолі європейських держав стояли правителі-християни – і це було важливим фактором, який стимулював рішення Володимира. Було зрозуміло, що лише з прийняттям християнства Київська Русь стане рівноправною і визнаною в колі європейських держав. Крім того, Володимиру не могла не імпонувати ідея, яку вже втілили в сусідніх державах: єдиний бог в єдиній державі на чолі з єдиним правителем. До того ж християнство мало вже певні корені і на Русі. Бабуся Володимира, княгиня Ольга, була християнкою, чимало християн було і в оточенні самого князя. Безпосереднім приводом до прийняття християнства на Русі стали події, пов’язані з відносинами Києва і Візантійської імперії. Володимир погодився виконати прохання візантійського царя Василя ІІ про допомогу військом проти повстання полководця Варди Фоки. За допомогу Володимир вимагав віддати йому за дружину сестру імператора Анну. Імператор погодився, за умови Володимир прийме християнство. Володимир виконав цю умову, проте імператор відмовився від своєї згоди на шлюб. У відповідь на це військо Володимира захопило найкращу з візантійських колоній в Криму – Корсунь (Херсонес). Загроза продовжити похід на Візантію змусила імператора свою сестру за Володимира. Тут, у Корсуні, Володимир прийняв хрещення.

У Києві Володимир наказав похрестити усіх киян, а потім усіх інших підданих своєї держави. Християнство стає офіційною державною релігією. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнства на Русі. Частина населення держави чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Так тривало кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли язичницькі боги. Князь призначив десятину своїх доходів на утримання церкви.

Прийняття християнства стало величним діянням Володимира. Епохальний вибір Володимиром християнства мав дуже суттєві наслідки для подальшої історії Русі. Держава стала більше пов’язана з Заходом, з Європою. Християнська релігія сприяла позитивним зрушенням у культурному житті, духовності народу.

Із прийняттям християнства відбулося духовне оновлення держави. За розпорядженням Володимира споруджуються перші кам'яні споруди – Десятинна церква в Києві, християнські храми в Чернігові, Тмутаракані; виникають школи, що готують духовенство, постають монастирі, в яких знаходять притулок перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. На порубіжні держави будуються фортеці.  Вводяться в обіг карбовані й срібні монети. На монетах зображувався князь на престолі та родовий знак Володимира – тризуб. Християнство відбилося на всьому народному побуті: несло пом’якшення в суспільні відносини, викорінювало багатоженство, змінювало сприйняття ролі жінки, переглядало погляди на рабство. Володимир наказав зібрати церковні закони в одну книгу яку було названо «Устав Володимира». В ній викладалися положення, що стосувалися компетенції церковного суду.

Володимир значно розширив і прикрасив свою столицю – Київ. Під кінець його правління Київ налічував близько 50 тис. мешканців, у ньому було 8 ринків, 400 церков.

Володимир був людиною свого часу – і ніщо людське не було йому чужим. Він мав 11 жінок і 300 наложниць, 12 синів і 12 дочок.

Під кінець життя Володимир посварився з синами, і навіть готувався до походу проти одного з них – Ярослава. Але під час підготовки до походу захворів і помер 15.07.1015 (за старим стилем), цей день православною церквою проголошено днем його пам'яті. Поховано князя Володимира в Десятинній церкві поруч з його дружиною Ганною.

Зміцнення й розширення держави, яка досягла за Володимира свого розквіту, прийняття християнства, численні позитивного значення реформи, інші історичні заслуги князя дали беззаперечні підстави історикам називати його Володимиром Великим.

Володимир Святославович недарма залишився в пам'яті народній як Красне Сонечко. Давньоруський епос зображає його оборонцем рідної землі, мудрим правителем і героєм, гуманістом і подвижником.

Для тих, хто бажає більше дізнатися про князя Володимира Великого, пропонуємо скористатися даним списком літератури.

 

 

 

 

Рекомендаційний список літератури

1.                      Айналов Д. Про будівничу діяльність Св. Володимира /Д. Айналов  // Хроніка 2000. - № 69-70. – С. 385.

2.                      Баран О. Причини прийняття християнства Володимиром Великим /О. Баран // Хроніка 2000. - № 69-70. – С. 309.

3.                      Богатюк М. Устав Володимира Великого і суспільно-економічні зносини з церквою / М. Богатюк // Хроніка 2000. - № 69-70. – С. 327.

4.                      Брайчевський М. Володимир Святий / М. Брайчевський // Історичний календар. – 2002. – С. 171.

5.                      Володимир Великий / П. В. Остапенко//Усі видатні постаті історії України. – Х.: ТОРГСІН ПЛЮС, 2008. – 352 с. – С. 25.

6.                      Володимир Красне Сонечко/ М. Ф. Котляр // Полководці Давньої Русі. – К.: Україна, 1996. – 151 с.: іл. – С. 85.

7.                      Володимир Святославович /М. Ф. Котляр // Історія України в особах: Давньоруська держава. – К.: Україна, 1996. – 240 с. – С. 60.   

8.                      Завітневич В. Володимир Святий як політичний діяч / В. Завітневич // Хроніка 2000. - № 69-70. – С. 81.

9.                      Крип'якевич І. Володимир Великий /І. Крип'якевич // Хроніка 2000. - № 69-70. – С. 203.

10.                  Ляскоронський В. Суспільно-політична та церковно-релігійна діяльність Володимира Святого/ В. Ляскоронський // Хроніка 2000. - № 69-70. – С. 287.   

11.                  Остапенко П. В. Усі видатні постаті історії України. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 352 с. – С. 25-30.

12.                  Панченко В. Князь Володимир Великий / В. Панченко //  Чумацький шлях. – 2002. - №1. – С. 16.

13.                  Патрило І. Християнські риси кн. Володимира / І. Патрило, Б. Балик // Хроніка 2000. - № 49-50. – С. 301.

14.                  Ричка В. Володимир Великий / Володимир Ричка // Наука і суспільство. – 2009. - № 9-10. – С. 57.

15.                  Свердлов М. Володимир Святославович Святий – князь і людина / М. Свердлов // Хроніка 2000. - № 69-70. – С. 263.

16.                  Сліпушко О. Князь Володимир Великий – володар миру на Русі / О. Сліпушко //Урядовий кур’єр. – 2007. – 3 березня.

17.                  Толочко П. Володимир Святий. Ярослав Мудрий. – К.: «АртЕк», 1996. – 216 с., іл.

18.                  Шаров І. В. 100 видатних імен України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – 496 с. – С. 92-97.

 

скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Ноябрь 2019 (3)
Октябрь 2019 (3)
Сентябрь 2019 (6)
Август 2019 (7)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)

^