Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Павло Тичина

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

     Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі. Від своїх однокласників він відрізнявся музичними та вокальними здібностями, а любов до музики і художнього слова прищепила Павлу перша вчителька – Серафима Морачевська. Саме вона запропонувала батькам віддати сина на навчання до одного з монастирських хорів Чернігова. Він почав співати в Єлецькому, згодом архієрейському хорі Троїцького монастиря, відвідуючи паралельно бурсу. Свій бурсацький і семінарський досвід з юнацьким максималізмом зобразив в оповіданнях  «Спокуса», «Богословіє» і «На ріках вавілонських» ( усі – 1913). У старших класах семінарії він пройшов художню школу у викладача малювання  М. Жука та видатного польського модерніста, драматурга, поета й маляра С. Виспянського. Духовна музика стала підґрунтям для розуміння класики – Бетховена, Вагнера, Гайдна, Глінки, Леонтовича, Лисенка, Чайковського, Шопена та ін.

    Знайомство з М. Коцюбинським і зустрічі на його літературних «суботах» спонукали семінариста до літературної творчості. На одній із таких «субот» він прочитав свій вірш «Розкажи, розкажи мені, поле», що його високо поцінував класик української літератури. Саме тоді, представляючи дебютанта слухачам, Коцюбинський проголосив: «Поет між нами»! У Чернігові Тичина почав усвідомлювати себе українцем. Тут відмовився від зрусифікованого прізвища « Тичинін» - почав підписуватися «Тичина». Від 1912 р. Тичина друкує вірші в літературно-художніх журналах «Літературно-науковий вістник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа». Перша рукописна збірка «Панахидні співи»(1914 – 1915), написана на смерть коханої, що так і не була опублікована за життя автора, зберігалася в архіві маляра М. Жука.

     У часи відродження Української держави, а саме наприкінці 1918 р., вийшла у світ друга збірка Тичини «Сонячні кларнети», що вразила критиків і читачів своєю оригінальністю й поетичною зрілістю. Саме її донедавна вважали дебютною у творчій спадщини поета. Щоправда, посмертна збірка неопублікованих і напівзабутих віршів «В серці у моїм» ( 1970) давала певне уявлення про період учнівства Тичини – перший вірш у цій збірці « Синє небо закрилося…» датовано 1906 р.

     У 1923 р. він переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника «для широких кіл інтелігенції» - «Червоний шлях», бере активну  участь у громадсько-культурному житті (працює в щойно заснованій тоді Українській асоціації сходознавства). У 1924 р. виходить його збірка «Вітер з України».

    У добу тоталітаризму щирий революційно-патріотичний пафос у творчості багатьох митців заступає складна суміш напівщирості й напіввимушеності, настороженості й страху. У творчості Тичини, митця глибоко самобутнього, ця двоїстість призвела до особливо жорстоких психологічних зламів і криз. Місія громадянської поезії в практичній естетиці сталінізму, на жаль, у значній мірі сприйнятій і П. Тичиною, зводились до трьох понять – «оспівувати», «закликати» і «боротись». У цьому ключі було витримано чи не більшість віршів у передвоєнних збірках поета – «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941).

     У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі.

Одним з найвизначних творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки – « І рости, і діяти», «Ми – свідомість людства», «Комунізму далі видні», хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.

     З 1929 р. поет є дійсним членом Академії наук України. В галузі історії літератури та критики залишив по собі значну есеїстичну спадщину. Особливо багато зробив П. Тичина для розширення й зміцнення інтернаціональних взаємозв’язків української літератури. Знаючи французьку й старогрецьку мови, опанувавши вірменську, не раз практично звертаючись до тюркських і грузинських мов, багато працював на терені перекладацтва, збагативши українське письменство набутками інших літератур.

     Протягом 1943 – 1948 рр. Тичина очолював Міністерство освіти України.

     Помер поет 16 вересня 1967 р.

 

Список літератури:

 

Україна. Верховна Рада. Про відзначення 120-річчя з дня народження Павла Тичини. Постанова Верховної Ради України від 13 січня 2011 р.  // Уряд. курєр. – 2011. – 22 січня. – С. 21.

Білецький О. І. Літературно – критичні статті. – К.: 1990. – С. 161.

Богдан С. Стереотипи мовної поведінки Павла Тичини в інтимному листуванні / С. Богдан // Дивослово. – 2008. - № 5. – С. 35.

Вдовиченко Л. У його поезії живе любов до нас і до України / Любов Вдовиченко // Укр. мова й літер. в с/ш, ліцеях. – 2011. - №5. – С. 42 – 52.

Вежель Л. Поєдинок «Золотих кларнетів» із заржавілою дудкою / Л. Вежель // Вітчизна. – 2002. - №3 – 4. – С. 128.

Гуменюк В. Творчість Павла Тичини в контексті мистецьких віянь його доби / В. Гуменюк // Дивослово. – 2005. - № 5. – С. 56.

Донець Г. Павло Тичина – лицар рідної мови / Григорій Донець // Укр. мова й літер. в сучасній школі. – 2012. - № 9. – С. 28 – 36.

Жулинський М. Із забуття в безсмертя. – К. 1990.

Задорожна С. Українська література : запитання і відповіді. – К. : 1996. – С. 116.

Карновський О. Ангел з сопілкою й чорними крильми / О. Карновський // Пенсія. – 2008. - № 12. – С. 36.

Клочек Г. Художній світ поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…» / Г. Клочек // Дивослово. – 2007. - № 11. – С. 53.

Ковалів Ю. Кларнетизм Павла Тичини – нереалізована естетична концепція / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2003. - №1. – С. 3.

Кононенко П. « Свою Україну – любіть»… К.: 1996. – С. 179.

Кот С. Павло Тичина і культурна спадщина України / С. Кот // Памятки України. – 2008. - №1. – С. 84.

Кривенко С. Ранній Павло Тичина у відгуках Михайла Могилянського / Сергій Кривенко // Слово і час. – 2009. - №5. – С. 100 – 103.

Логвиненко М. Його шляхи, його боління… / М. Логвиненко // Вітчизна. – 2002. – №1 – 2. – С. 128.

Марко В. Вібрація душі поета і світ / Василь Марко // Дивослово. – 2010. - № 11. – С. 53 – 57. – Бібліогр. : С. 57.

Марко В. Поема Павла Тичини «Похорон друга» продовження естетичної комунікації / Василь Марко // Дивослово. – 2014. - № 10. – С. 31 – 34. – Бібліогр. : С. 34.

Матюшкіна Т. «Майстри розкріпаченого вірша» : Еміль Верхарн (1855 – 1916) і Павло Тичина (1891 – 1967) / Тетяна Матюшкіна // Всесвітня літер. та культура. – 2011. - №1. – С. 33 – 37.

Ольшевський І. «Молюсь не самому духові – та й не матері…» Вплив світових релігійно-філософських систем на духовну еволюцію Павла Тичини / І. Ольшевський // Слово і час. – 2002. - № 7. – С. 32.

Павленко М. «Падаю і знов йду» : крутосхили Тичининого шляху до Шевченка / М. Павленко // Слово і час. – 2008. - №7. – С. 3 – 14.

Погрібний А. Сонцекларнетні карби віку : [ Павло Тичина ] / А. Погрібний // Поклик дужого чину. – К., 2009. – С. 439 – 474.

Пономаренко О. «Золотий гомін» Павла Тичини: відроджені скарби Шевченківського  «Великого льоху» / Олеся Пономаренко // Укр. мова й літер. в с/ш, гімназіях. – 2009. - №5. – С. 64 – 70.

Сверстюк Є. Блудні сини України. – К. : 1993. – С. 196; С. 210.

Сипливець С. Ідея вселенської гармонії у збірці Павла Тичини «Сонячні кларнети» / С. Сипливець // Дивослово. – 2007. - № 11. – С. 61.

Славинський М. « Усе життя боявся однієї речі…» : [ до 125 – річчя П. Тичини ] / Микола Славинський // Віче. – 2016. - № 1 – 2. – С. 58 – 60.

Степаненко М. Він був, є і навічно залишиться взірцем моральної чистоти, громадянської чесності, поетом-патріотом / Микола Степаненко // Укр. мова й літер. в с/ш, ліцеях. – 2011. - №5. – С. 34 – 41.

Стус В. Феномен доби : Сходження на голгофу слави. – К. : 1993.

Сулима М. Павло Тичина і поети – модерністи / М. Сулима // Слово і час. – 2007. - № 4 . – С. 32.

Тютюнник Є. « Він мав у душі те, що не вимірюється грошима» / Євдокія Тютюнник // Уряд. курєр. – 2011. – 27 серп. – С. 20.

Усатенко Г. «Біжить життя моє спіралями. В спіралях тих я гину» / Галина Усатенко // Уряд. курєр. – 2011. – 27 січня. – С. 17.

Фасоля А. Поезія Павла Тичини крізь призму світобачення поета / А. Фасоля // Рідна школа. – 2001. - №2. – С. 53.

Фока М. Функціонування кольору в поетичних творах Павла Тичини / Марія Фока // Українська література в ЗОШ. – 2009. - № 6. – С. 2 – 7. – Бібліогр.: С. 7.

Фока М. «… У танці я, ритмічний рух…» / М. Ф ока // Українська література. – 2009. - № 3. – С. 6.

Харкун В. «Митець у каноні» : соцреалістична поезія Павла Тичини 1930 – 1960-х рр. / В. Харкун // Слово і час. – 2006. - №10. – С. 38 – 51.

Харчук Р. Зміна обличчя : Павло Тичина / Роксана Харчук // Дивослово. – 2011. – № 2. – С. 58.

Харчук Р. Павло Тичина / Роксана Харчук // Дивослово. – 2014. - № 10. – С. 25 – 30. – Бібліогр.: – С. 30.

Хархун В. Поема Павла Тичини «Похорон друга» крізь призму тоталітарної естетики / В. Хархун // Дивослово. – 2009. - № 6. – С. 49.

Харчук Р. Павло Тичина / Роксана Харчук // Дивослово. – 2014. - № 11. – С. 60 – 64. – Бібліогр. : С. 64.

Чапленко В. Пропащі сили. – Канада. – 1960. – С. 109.

Чердинцева А. Прометей  / Алла Чердинцева // Українська культура. – 2009. - № 40. – С. 15.

Шарварок О. Співець у таборі переможців / О. Шарварок // Неопалима купина. – 1993. - №3 – 4. – С. 49.

Шестопалова Т. Міфологемний код поезій Павла Тичини: На матеріалі віршів «Арфами, арфами» «Квітчастий луг» / Т. Шестопалова // Слово і час. – 2001. - № 1. – С. 59.

Шовкуненко О. Павло Тичина в колі друзів / О. Шовкуненко // Вітчизна. – 2000. - №9 – 10. – С. 123.

Шпак В. Корозія душі й таланту : [ до 125-річчя Павла Тичини ] / Віктор Шпак // Уряд. курєр. – 2016. – 23 січ. – С. 9.

Штонь Г. «Сонячні кларнети» - твір духомовця / Г. Штонь // Слово і час. – 2001. - № 1. – С. 9. 

Шумейко Т. Ерос у Тичини / Т. Шумейко // Сучасність. – 2000. - № 9. -  С. 94.

 

 

 

скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Ноябрь 2018 (2)
Октябрь 2018 (6)
Сентябрь 2018 (3)
Август 2018 (2)
Июль 2018 (4)
Июнь 2018 (8)

^