Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України
» » іван Миколайчук - душа і обличчя українського поетичного кіно

іван Миколайчук - душа і обличчя українського поетичного кіно

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Народився 15 червня 1941 року в с. Чортория Чернівецької області в багатодітній сім᾽ї, був четвертою дитиною з 13 дітей.
Зеленоокий Іванко вирізнявся талантами, тому відрядили батьки його до музичного училища, хоч не знав жодного нотного знака. Його прийняли до класу баяну: грав на інструменті одного хлопця, кожного дня Іван їздив додому.
У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. 1965 — Закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).
В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики “Двоє”. В гарному обличчі, тонкій усмішці та приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна не помітити якоїсь таємниці, не доказаності, глибини — тих рис, які ляжуть через 2-3 роки, в основу феномена особистості великого актора.
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка “Тіні забутих предків”, яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука. А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам’ятовувався в більшості картинах.
Запам’ятовувався навіть тоді, коли йому по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості і вмінню створити образ майже з повітря, створити його з нічого.
Реальний і міфічний, ніжний і жорстокий, багатоликий і багатоманітний, в головній ролі чи в епізодичній, він міг внести у кінострічку щось неповторне, своє, те, що не виходило в інших. Про феномен Миколайчука свідчить бодай те, що кожен український фільм з його участю відрізняється від тих, де він не знятий. “Коли б нинi запитали, чи міг би інший актор зіграти роль Івана Палійчука в „Тінях забутих предків”, я б відповіла б: „Ні-ні! Тільки Миколайчук!”. Інакше то був би інший фільм, і було б все інше» — говорить Лариса Кадочнікова, та сама Марічка з “Тіней…”.
Іван Миколайчук відзначався допитливістю, прагненням до акторських вирішень. Ці риси допомогли акторові стати самобутнім митцем. Так, у фільмі «Комісари» він зіграв комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражав глядачів, примушував співпереживати і вірити. Картина ця стала помітним явищем у нашому кіно, вона ж довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру. Він не задовольнявся тою міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гірш від сусіда. Миколайчук уособлював яскравого романтика, націленого на вертикальний рух — вгору, ввись! З фільму “Білий птах з чорною ознакою” (1971) починається нова сторінка у творчості Миколайчука-актора — він стає ще й сценаристом.
У яскравому фільмі Бориса Івченка “Пропала грамота” Іван не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Слід згадати, що Миколайчук зіграв не останню роль у створенні відомого на той час тріо “Золоті ключі” (Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук (дружина Івана Миколайчука), Валентина Ковалевська). Це тріо й супроводжувало піснями кінострічку “Пропала грамота”. В “Пропалій грамоті” Іван Миколайчук дав нове життя звучанню бандури, — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.
Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилювало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському. У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кіно стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана. В 68- му під час зйомок “Аннички” хтось звинуватив його у націоналізмі. У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму “Білий птах з чорною ознакою” життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та “органах”. Він відчував себе зацькованим та обкладеним з усіх боків. Поклали на полицю і “Тіні забутих предків”.
Лише в роки краху радянської імперії вийшла на екрани і кінострічка “Пропала грамота”. Так поступово Івана Миколайчука починають відлучати від творчого процесу. Протягом п’яти років чиновницька рука за вказівкою партійних “босів” викреслювала його прізвище з усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своєму майбутньому фільмі.
Й досі залишається загадкою, як у 1979-му Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію — зняти свій фільм. “Вавілон ХХ” прозвучав як вибух в українському кіно. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор. Хтось із кінокритиків назвав “Вавілон ХХ” трагіфарсом, хтось кваліфікував його стилістику як народне барокко. Зрештою такого оригінального фільму на кіностудії імені Довженка не з’являлося дуже давно. У 1980 р. картина завойовує приз “За кращу режисуру” на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як “націоналістичний ухил” у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі. Однак, його стрічка “Така пізня, така тепла осінь” вже не мала такого успіху як “Вавілон ХХ”. У 1983-му були написані “Небилиці про Івана”, а у 1984-му режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку “Небилиць…” було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.
Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, “табу” на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало.
У житті цього видатного актора, режисера та сценариста було все, щоб стати міфом не лише національного, але й світового кінематографу — якби жив він не в закритому суспільстві. Дитинство у маленькому гуцульскому селі, раннє кохання, рання слава, рання смерть. А ще — майже містичні стосунки з кіно: він розділив долі своїх перших героїв — Івана Палійчука (“Тіні забутих предків”) і Тараса Шевченка (“Сон”). Розділив Іван і драму українського поетичного кіно в цілому, яке здійснило в середені 60-х крутий поворот від офіційної ідеології до народної культурної традиції. Про все це Іван Миколайчук розповідає сам — за допомогою ролей, що зіграні в кіно.
Кажуть, того року, коли він помер, на стави його рідного села Чорториї прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими…

Література про Івана Миколайчука
іван Миколайчук - душа і обличчя українського поетичного кіно[/center]
Брюховецька Л. Іван Миколайчук / Лариса Брюховецька. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 272 с.: іл.
Ця книжка – перший документальний життєпис українського кіноактора, сценариста і режисера Івана Миколайчука (1941-1987). У ній простежується його творчість у хронологічній послідовності, дається аналіз його акторських, сценарних та режисерських робіт. Джерелом для книжки стали свідчення преси, починаючи з 1864 року, спеціальна література, матеріали з Чернівецького краєзнавчого музею, друковані та усні розповіді та спогади людей, які з ним працювали, критичні статті та рецензії, а також дослідження творчості митця самого автора книги. Вибудувана за етапами його творчості й видами кінематографічної діяльності та маючи інформативно-аналітичний характер, книжка подає велику кількість фактів, розкриває причини переслідувань митця владою, визначає його внесок в мистецтво кіно. Книга адресована фахівцям та всім шанувальникам кіно і творчості Івана Миколайчука.



Миколайчук І. Сценарії / упоряд. М. Є. Миколайчук; вступ. ст. Л. І. Брюховецької. – К.: Ред. журн. «Міжнарод. Туризм», 2008. – 544 с.: іл.
У книжці найповніше представлено літературні й режисерські сценарії та заявки на сценарії легендарного українського актора, режисера Івана Миколайчука – митця, який став національним символом покоління. Збірка містить усі його твори – від найперших проб пера до серйозних робіт, утому числі в співавторстві з відомими письменниками й режисерами. Це дає змогу оцінити багатогранність інтересів людини із глибоким художньо-філософським поглядом на життя, простежити еволюцію видатної особистості.
Для фахівців і тих, хто цікавиться історією українського кіно та творчою долею Івана Миколайчука.


Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук: спогади, інтерв’ю , сценарії / Упоряд.: М. Є. Миколайчук. – К.: Мистецтво, 1991. – 399 с.: іл.
Понад двадцять років пильну увагу глядачів і спеціалістів привертала до себе творчість Івана Миколайчука – актора, режисера, сценариста. З його іменем пов'язаний успіх таких фільмів, як «Сон», «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Пропала грамота» і, звичайно ж, «Вавілон ХХ» - перша режисерська робота Миколайчука.
Книжка містить у собі краще з літературного доробку митця, спогади про нього провідних діячів літератури та мистецтва.
Безклубенко С. Д. Українське кіно : Начерк історії / С. Д. Безклубенко. – К.: «Альтерпрес», 2004. – 192 с.: іл. – С. 113-151.
Миколайчук Іван Васильович // 100 знаменитих людей України. – Харків: Фоліо, 2005. – 511 с. – С. 305-309.
Шпак В. Крила любові великого майстра / Віктор Шпак // Уряд. кур’єр. – 2016. – 11 черв. – С. 8.
Янковая О. Белые птицы Ивана Миколайчука / Ольга Янковая // Натали. – 2016. - №6. – С. 44-49.скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Сентябрь 2019 (4)
Август 2019 (7)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)

^