Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України
» Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

Категорія: ---

Злочин без терміну давності
(День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)
Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

11травня 1944-го року було підписано Постанову Державного комітету оборони СРСР «О крымских татарах» з грифом «совершенно секретно». В преамбулі цього документу кримські татари звинувачувалися у зраді «радянській Батьківщині», зокрема у масовому дезертирстві з лав Червоної армії, співробітництві з німецькою адміністрацією, участі в каральних акціях проти радянських громадян, а також у підготовці їх вивезення на примусові роботи до Німеччини.
Ці звинувачення стали підставою для виселення всього кримськотатарського народу з Криму. Сама спецоперація з їх депортації відбувалася впродовж трьох діб – 18-20 травня. Забезпечували її 32 тисячі співробітників НКВС. Для виселення було задіяно 67 залізничних ешелонів.
Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

Службовці НКВС заходили до татарських помешкань і оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму. Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім’я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально дозволяли забрати значно менше, а іноді – взагалі нічого.
Людей вантажними автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів з наглухо зачиненими товарними вагонами, що були переповнені людьми.
Під час переїзду загинуло близько 8 тисяч людей, більшість з яких діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф. Деякі люди, не витримавши страждань, божеволіли. Все майно, що залишилося після в Криму після татар, держава присвоїла собі.
Більшість татар відправили до Узбекистану і сусідніх із ним районів Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.
За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 26 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років. Через барк чистої води, погану гігієну і відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.
Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спец поселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами й огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей.
Приїжджі були дешевою робочою силою, їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали на шахтах, на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської ГЕС.
У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВС виходив за межі свого спец поселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув’язнення. Такі випадки траплялися.
Ще до депортації пропаганда розпалювала серед місцевих жителів ненависть до кримських татар, тавруючи їх як зрадників і ворогів народу.
Як пише історик Грета Лінн Углінг, узбекам розповідали, що до них їдуть «циклопи» й «канібали», і радили триматися подалі від прибульців. Після депортації деякі місцеві жителі обмацували голови приїжджим, щоб перевірити, чи на них не ростуть роги. Пізніше, довідавшись, що кримські татари однієї з ними віри, узбеки були здивовані.
Діти переселенців могли отримати освіту російською, або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт.
Після виселення з півострова татар, а також греків, болгар і німців, у червні 1945 року Крим перестав бути автономною республікою і став областю у складі РРФСР.
Південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Наприклад, за офіційними даними, в Алуштинському районі залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському – 2200. Згодом сюди почали переселяти людей з України і Росії.
На півострові провели «топонімічні репресії» - більшість міст, сіл, гір і річок, які мали кримськотатарські, грецькі чи німецькі назви, отримали нові, російські імена. Серед винятків – Бахчисарай, Джанкой, Ішунь, Саки і Судак.
Радянська влада знищувала татарські пам’ятники, спалювала рукописи і книжки, в тому числі томи Леніна і Маркса, перекладені кримськотатарською. У мечетях відкривали кінотеатри й крамниці.
Режим спец поселень для татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом'якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді.
Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. У 1968 році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада відповіла силою і розігнала мітинг.
Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, однак неформально, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.
За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР – 250 тисяч людей.
Повернення до Криму корінного населення було складним і супроводжувалося земельними конфліктами з місцевими жителями, які встигли освоїтися на новій землі. Великих протистоянь все ж вдалось уникнути.
Новим викликом для кримських татар стала анексія Криму Росією в березні 2014 року. Дехто з них під тиском переслідувань покинув півострів. Іншим російська влада заборонила в'їзд на півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.


Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

Інформаційний список літератури:
Акчуріна-Муфтієва Н. Килимарство й виробництво з вовни у кримських татра /Нурія Акчуріна-Муфтієва //Народна творчість та етнографія. – 2007. - №2. – С. 80-87.
Акчуріна-Муфтієва Н. Ювелірне мистецтво кримських татар /Нурія Акчуріна-Муфтієва //Народна творчість та етнографія. – 2005. - №4. – С. 52-57.
Беккер І. Ми на своїй землі!: [70-ліття депортації кримськотатарського народу]/Ігор Беккер//Віче.-2014.-№9.-С.21
Бикова Т. Політика Кремля щодо ісламу у Кримській АССР (1921-1928) /Тетяна Бикова //Український історичний журнал. – 2019. - №1. – С. 94-120.
Газін В.В. Крим-Україна: політичні стосунки періоду гетьманування Павла Тетері (1663-1665рр.) /В. В. Газін //Український історичний журнал. – 2001. - №1. – С. 62-71.
Гедьо А.В. Переселення греків з Криму до Приазов’я у 1778 р. /А. В. Гедьо //Український історичний журнал. – 2001. - №1. – С. 73-83.
Громенко С. Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму /Сергій Громенко //Чумацький шлях. – 2018. - №2. – С. 9-12.
Гуменюк О. Жіноча любовна пісня в кримськотатарській фольклорній ліриці /Ольга Гуменюк //Народна творчість та етнографія. – 2007. - №2. – С. 87-90.
Дашкевич Я. Українці в Криму (ХУ-ХХ ст.) /Ярослав Дашкевич //Народна творчість та етнографія. – 2003. - №4. – С. 23-30.
Заруба В. Політика Кримського ханства щодо українських земель в останній четверті ХУІІІ століття /Віктор Заруба //Пам'ять століть. – 2003. - №2. – С. 42-48.
Зінченко Ю.І. Кримськотатарська проблема: історія та сучасність (до 60-річчя депортації) /Ю.І. Зінченко //Український історичний журнал. – 2004. - №3. – С. 62-72.
Злочин без терміну давності//Шкільна бібліотека.-2017.-№4.-С.49-51
Злочин без терміну давності: [початок депортації кримських татар]//Урядовий кур»єр.-2014.-7 трав.-С.19
Злочин, що немає терміну давності //Позакласний час. – 2018. - №4. – (Тематична вкладка до часопису «Позакласний час» №4’2018. – С. 18-21).
Іванець А.В. Українізація сухопутних військових частин у Криму (1917 р.) /А.В. Іванець //Український історичний журнал. – 2001. - №1. – С. 53-61.
Клейменова О. «Хайтарма»: ретроспекція перемоги: [День пам»яті жертв депортації кримськотатарського народу]/Ольга Клейменова//Віче.-2004.-№9-С.22
Косміна Т. Житло українців південно-східної частини Кримського півострова (за результатами польових досліджень 2001 року) /Тамара Косміна //Народна творчість та етнографія. – 2001. - №5-6. – С. 114-117.
Крим – диво України //Пам'ять століть. – 2008. - №4. – (Спецвипуск).
Крим – крізь тисячоліття //Хроніка-2000. – № 34.
Крим – крізь тисячоліття //Хроніка-2000. – №33.
Крим, який ми любимо: антологія /ідея проекту, впоряд., передм. Тарнашинська Л.Б.; Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Нац. спілка письменників України. – Київ: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2016. – 600 с.: іл., [20 арк.іл]
Кримськотатарський національний рух у 1950-1980 рр. за документами КДБ //Український історичний журнал. – 2004. - №4. – С. 126-140.
Кримськотатарські художники. Кінець ХІХ-початок ХХІ століття. Живопис, графіка, скульптура /Автор-укладач І. Заатов. – Сімферополь: КПР «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2008. – 208 с.: іл.
Кульчицький С. Боротьба кримських татар за повернення на Батьківщину (1956-1959рр.) /Станіслав Кульчицький //Український історичний журнал. – 2018. – №2. – С. 75-110.
Лешан Є.А. Печерне місто Мангуп-Кале /Євген Лешан //Країна знань – 2007. - №7. – С. 28-29, 31. *****
Листопад О. Слідство триває, кара буде: [депортація кримських татар]/Олег Листопад.//Урядовий кур»єр.-2016.-18 трав.-С.3
Матвієнко В. М. До питання про самовизначення Криму в 1917-1918 рр. /В.М. Матвієнко //Український історичний журнал. – 2002. - №5. – С. 80-91.
Моісеєва Т. У перші роки після депортації було знищено половину кримських татар/Тетяна Моісеєва//Урядовий кур»єр.-2015.-21 лист.-С.1,5
Невідома література невідомого народу (розмова Володимира Даниленка з Гульнарою Усеїновою) //Сучасність. – 2005. - №2. – С. 66-70.
Непомнящий А. Забутий кримський етнограф О. Олесицький /Андрій Непомнящий //Народна творчість та етнографія. – 2007. - №2. – С. 47-48.
Овчаренко П.Д. Депортація кримськотатарського народу 1944/П.Д.Овчаренко//Енциклопедія історії України.-Т.2.-К.,2004.-С.339
Окрушина сонця: антологія кримськотатарської поезії ХІІІ-ХХ ст. – К.: Голов. спеціалізм. ред. літ. мовами нац. меншини України, 2003. – 792 с. – (Джерела духовності)
Перлини Криму: фотокнига. – Київ: Спалах, 2002.
Саган О. «Церкви в Криму потрапили під суворий ідеологічний контроль Росії» /Олександр Саган //Українська культура. – 2016. - № 3-4. – С. 40-41.
Сергійчук В. Український Крим /Володимир Сергійчук. – Київ, Українська Видавнича Спілка, 2001. – 304 с.
Фарбей О. М. Джерела з історії християнства в Криму ІУ-ІХ ст. /О.М. Фарбей //Український історичний журнал. – 2000. - №4. – С. 48-57.
Федоренко Л. Неблагонадійний [свідчення очевидця депортації]/Леонід Федорченко//Час Київщини.-2015.-22 трав.-С.
Яковлєва Т.Г. Кримсько-турецький фактор у політиці гетьманів України у 60-ті рр. ХУІІ ст. /Т.Г. Яковлєва //Український історичний журнал. – 2003. - №2. – С. 14-22.
скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Август 2019 (4)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)
Март 2019 (10)

^