Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України
» » Київська Русь за правління Ярослава Мудрого

Київська Русь за правління Ярослава Мудрого

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо


Київська Русь за правління
Ярослава Мудрого

(до 1000-річчя з початку правління Ярослава Мудрого,
Великого князя Київської Русі (1019-1054 рр.)

Син великого київського князя Володимира увійшов в історію як Ярослав Мудрий. Саме в період його правління остаточно сформувалася державність на українських теренах, а Київ став справжнім адміністративним, політичним і духовним центром. Був посаджений батьком намісником спочатку до Ростова, а потім до Новгорода. Після смерті Володимира, перемігши у війні з братами, став київським князем. Проте до 1036 р. правив Руссю разом із братом Мстиславом. Князь Ярослав увійшов в історію Київської Русі як правитель, який докладав багато зусиль для зміцнення держави, захисту її кордонів, розвитку господарства і розширення міжнародних зв’язків.
Доба правління князя Ярослава стала періодом розквіту і найвищого піднесення Київської Русі. У державотворчій діяльності він став гідним продовжувачем свого батька, князя Володимира.
«Володимир землю зорав, Ярослав засіяв», — цим образним висловом літописець підкреслив наступність державних заходів Ярослава Мудрого щодо політики його батька — князя Володимира Святого. Стосувалися вони передусім справи поширення християнства, проте цілком справедливими є й до інших напрямків політичної діяльності. Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр'їв. Ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. Він, як свідчить літописець, «почав ставити городи по Росі» й остаточно здолав печенігів. Звістка про останню, переможну для Ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами Києва, вміщена під 1034 p., одначе сучасні історики відносять її до 1017-го. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місці битви величний храм — Софію Київську. Розповіддю про спорудження церкви Премудрості Божої (гр. софія — мудрість) літописець ніби узагальнює величезні будівельні роботи, що велися в Києві з наказу Ярослава Мудрого. Розписаний яскравими фресками, оздоблений мозаїкою, храм вражав сучасників внутрішнім оздобленням і довершеністю своїх форм. Київська Софія стала символом поєднання божественного начала й державної влади. Тут відбувалися урочисті державні церемонії: сходження на великокнязівський стіл, прийняття іноземних послів тощо.
Та не лише будівництвом уславив своє ім'я Ярослав. Літописець Нестор з великою шаною та гордістю писав, що до книжок він «виявляв завзяття...», отож великого князя без перебільшення можна назвати фундатором книжності й ученості на Русі.
У Києві та багатьох інших містах Русі було створено скрипторії — книжкові майстерні, у яких переписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Прикметно, що саме за Ярослава і, певно, з його ініціативи у Києві в 1037—1039 pp. було створено перший літописний звід.
За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли бібліотека і школа, де навчали грамоти й ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися й створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, велося літописання.
Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Зокрема, було засновано Київську митрополію, що підпорядковувалася константинопольському патріарху. У 1051 р. собор єпископів Київської держави обрав першого митрополита з русинів — Іларіона. Під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря Русі — Печерського, заснованого св. Антонієм Печерським. Уже від кінця XI ст. Печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської держави. Тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт. Саме з ченців Києво-Печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі Київської держави. За Ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. Георгія та св. Ірини, про які «Повість минулих літ» згадала під 1037 р.
Налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир. Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або «Найдавнішою правдою». Він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів «Руській правді».
Збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «Руська правда», складався впродовж кількох поколінь. Найдавніша частина, т. зв. «Найдавніша правда», створена за часів Ярослава Мудрого. Окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами — т. зв. «Статут Ярославичів». До «Руської правди» увійшли статті й пізніших часів. Це й не дивно, адже збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.
У статтях Ярослава йшлося про покарання за вбивство, побиття до крові чи синців, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа тощо. Покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. Гроші сплачувалися або на користь князя — їх називали «вірами », або на користь потерпілого чи його родичів — т. зв. головщини. Тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. З-поміж мір покарання не було й смертної кари.
Культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. Вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави, посилили міжнародний авторитет Київської Русі. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим.
Не менш вдалою була й зовнішня політика Ярослава Мудрого. Князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. І хоч окремі збройні сутички довелося вести й Ярославу, проте з жодною європейською країною Київська Русь часів його князювання не мала тривалого протистояння.
Перевага надавалася не силі зброї, а силі розуму. У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого часом називають тестем Європи.
Традицію тісних відносин підтримувала Київська Русь часів Ярослава Мудрого з Візантією. Щоправда, добросусідські контакти потребували неабиякої мудрості та політичної витримки, бо відносини між державами не бувають завжди рівними. Так, певним напруженням відзначалися відносини Візантії та Русі після утвердження на імператорському престолі Константина IX Мономаха 1042 p. Він розпочав свою діяльність із того, що усунув із державного апарату всіх ставлеників своїх попередників. До числа опальних потрапили й руські люди. Ситуація особливо загострилася 1043 p., а загрозливою стала 1051 p., коли на Київську митрополичу кафедру було поставлено Іларіона. Одначе й тоді конфлікт залагодили мирно.
Постійні контакти мав Ярослав із Німеччиною та Польщею. Тісні зносини підтримувала Русь із скандинавськими країнами. Особливо зміцніли зв'язки Русі та Швеції, чому сприяв шлюб Ярослава із шведською принцесою Інгігердою. Добросусідські відносини пов'язували Русь із Норвегією. Писемні джерела засвідчують активні зовнішньополітичні зв'язки Русі з Угорщиною. Виявом тих стосунків були династичні шлюби представників королівського роду Арпадів і київського великокнязівського. Сестра Ярослава Мудрого Марія-Доброгніва була дружиною польського короля Казимира І Відновителя. Один син Ярослава був одружений із сестрою цього ж короля, другий — взяв шлюб з візантійською царівною, а інші два — з німецькими княжнами. За іноземних правителів були видані заміж три дочки Ярослава: Анастасія — за угорського короля Андраша, Єлизавета — за норвезького короля Гаральда, а по його смерті — за норвезького короля Свена; Анна — за французького короля Генріха І Капетінга, причому певний час вона була співправительницею свого сина, французького короля Філіппа І. Племінниця Анна-Євпраксія Всеволодівна (Адельгейда) вийшла заміж за саксонського маркграфа Генріха, а по смерті останнього — за германського імператора Генріха IV.
Міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі. Для багатьох європейських монархів київський володар був своєрідним взірцем феодального правителя. Саме таким постав київський князь у тогочасних європейських джерелах.
Заповіт Ярослава Мудрого.
Помер Ярослав 20 лютого 1054 року. Перед смертю він заповідав київський престол новгородському князю Ізяславу, а іншим синам залишив у спадок решту князівств, наказавши всім жити в мирі.
«Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, - замість себе, - стіл свій, Київ, найстаршому синові... Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене». А Ізяславу ще додав: «Якщо хто захоче образити брата, то ти допомагай скривдженому». Однак тенденція до роздробленості, початок якій поклав сам Ярослав, що припинив свого часу платити данину батькові, виявилася занадто сильною, і скоро єдність києворуських земель була втрачена.

Шукайте інформацію на Інтернет-сайтах:

 http://www.ebk.net.ua/Book/history/mitsyk_iu/part2/203.htm
 https://pidruchniki.com/75921/istoriya/kiyivska_derzhava_pravlinnya_yaroslava_mudrogo
 https://history.vn.ua/book/ukrzno/11.html
 https://vseosvita.ua/library/kiivska-rus-za-pravlinna-aroslava-mudrogo-25764.html
 https://електронна-енциклопедія.укр/history/kiyivska-rus-za-jaroslava-mudrogo.html
 https://history.vn.ua/book/ukrzno/11.html

Література
 Толочко П. Ярослав Мудрий/Петро Толочко//Володимир Святий. Ярослав Мудрий.-К.: Артек,1996.-С.123-212
 Котляр М.Ф. Ярослав Мудрий/Микола Федорович Котляр//Історія України в особах: Древньоруська держава.-К.:Україна,1996.- С.67-87
 Костомаров М.І. Київський князь Ярослав Володимирович/М.І.Костомаров//Історичні постаті.-К.: Вид-во при Київ. ун-ті,1989.-С.10-23
 Мельничук Г. Ярослав Мудрий/Георгій Мельничук//1000 незабутніх імен України.-К.:Школа,2005.-С.16-18



скачать dle 10.3фильмы бесплатно

Архів новин

Июнь 2019 (9)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)
Март 2019 (9)
Февраль 2019 (14)
Январь 2019 (11)

^