Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Краєзнавчий проект "Молоді імена Київщини"

Категорія: Краєзнавчий проект "Молоді імена Київщини&quo

Києвська обласна бібліотека для юнацтва започаткувала краєзнавчий проект "Молоді імена Київщини". Києво-Святошинська районна ЦБС долучилася до цього Проекту і пропонуємо нашим користувачам познайомитися з творчістю наших читачів і долучитися до цього проекту.
БАЛИЦЬКА АНЯ

ЕНІКА ТА ГАРРІ
Розділ 1. НЕЗНАЙОМЕЦЬ
У Києві моросив дощик. Еніка прокинулася від ритмічного стуку крапель по шибці. Вона відкрила очі, закуталася щільніше у ковдру та поглянула на годинник. Була шоста година ранку. Вона вирішила поспати ще хоч пів годинки і знову заснула.
О сьомій годині у Еніки задзвонив будильник. Дощ все ще йшов. Вона відкрила очі, неохоче скинула з себе ковдру та взяла до рук телефон. Побачила п'ятнадцять нових повідомлень: два з них були від якогось незнайомця. Перш за все Еніці захотілося прочитати їх. "Привіт. Я чув ти куратор?"- написав незнайомець. Зайшовши на його сторінку вона побачила п'ять фото: три його та дві картинки із зображенням китів. На фото був хлопець із світлим волоссям та блакитними очима, а на носі в нього красувались окуляри у круглій чорній оправі. У шапці профілю написано що йому 15. Замість імені: Anyone. "Ну що ж, поспілкуюсь із ним". Довго думала що йому написати.
- Яка причина того що ти хочеш грати?.
Незнайомець відповів відразу:.
- Це вже не твоє діло. Давай завдання.
- Я не можу давати завдання, не знаючи навіть твого імені.
- Вважай що мене звати Гаррі.
- Так яка ж причина?.
- Я не збираюсь тобі нічого розповідати.
- Добре. Ти у грі. Перше завдання намалювати на листочку кита. Завтра в 4:20 буде нове.
- Поскоріше вже б 50 завдання.
"Еніко, донечко, час збиратись до школи. Сніданок вже на столі."- покликала мама. Дівчинка зіскочила з ліжка і почала збиратись. Еніка вийшла з дому. На вулицях Києва цвіли каштани. Чарівний аромат бузку наповнював повітря тонким ароматом.
Останнім уроком була алгебра - контрольна. Та думала Еніка зовсім не про алгебру. Її думки полонили роздуми про Гаррі. Під кінець уроку Валентина Юріївна підійшла до неї і, поглянувши в її зошит, дуже здивувалася - одна з кращих учениць класу майже нічого не написала.
- Еніко, що сталося? Все гаразд?
- Так... Просто трішки недобре себе почуваю.
- Ходімо в медпункт.
- Та ні. Не треба.
Її подруга Амелі здивовано на неї поглянула:
- Щось з тобою не так. Може закохалася?
Еніка тільки посміхнулась.
Після уроку Валентина Юріївна всіх закликала до тиші і сказала:
- Всі пам'ятають що післязавтра, в суботу, ми їдемо до лісу і йдемо в похід?
Клас дружньо відповів "Так".
Прийшовши додому Еніка відразу написала Гаррі
- Привіт. Ну що? Виконав завдання? У тебе іще є шанс відмовитись. Нагадаю тобі правила: ти повинен щодня виконувати завдання і в 4:20 відправляти мені фото/відео виконаного завдання, останнє завдання - самогубство.
Гаррі нічого не відповідав. А Еніка не могла знайти собі місця. Нічого не поївши, вона пішла на тренування. На тренуванні в залі вона не слідківала за технікою і, недоробивши всі вправи, пішла додому. Прийшовши додому дівчинка пішла спати, не зробивши домашє завдання.
В 4:15 задзвонив будильник. Еніка схопилась, взяла до рук телефон. Від хвилювання у неї тремтіли руки.
4:20. Еніка написала наступне завдання: "Намалювати кита ручкою на руці". Відправила. В цю ж мить прийшло фото повідомлення: на невеликому папірці доволі гарно намальований кит.
- Так чому ти граєш? Розкажи, будь ласка. Що тебе до цього підштовхнуло?
- Те що і всіх.
- Що саме?
- Проблеми.
- Які?
- Зі здоров'ям, батьками.
Десь хвилини зо дві він не говорив . Еніка теж мовчала.
- У мене проблеми з зором. Через певний час я не буду бачити нічого. І вилікувати це неможливо. Через скільки це станеться - я не знаю. І цього не знає ніхто. Це може статистися через п'ять років, може через три, а може й раніше.
Також моя мама від нас пішла півтора місяці тому. Тепер я живу тільки з татом.
- У мене трішки схожа ситуація. Мій тато від мене відмовився майже відразу після народження.
- Але тобі ніхто не казав, що через певний час ти не будеш бачити нічого! Навіть своїх рідних і друзів!
- Я щиро співчуваю тобі. Я розумію тебе і твоє становище. Але ти повинен розуміти, що як би там не було - на цьому життя не закінчується. Взагалі не думай про те що буде змінни свої думки. Не думай про це. Живи сьогоднішнім днем і насолоджуйся життям. Якщо ти не можеш нічого змінити, то просто живи. Живи і радуйся всьому що з тобою відбувається. Подорожуй, відвідуй музеї, виставки. Здійсни свої найзаповітніші мрії. Наприклад, стрибок з парашутом, якась подорож чи ще щось на зразок цього. Досягай своїх цілей. Від того, що ти будеш думати "як все погано" нічогісінько не зміниться. Ти можеш написати список бажань - всього що ти повинен зробити, і здійснювати ці бажання. А далі все налагодиться саме собою. Та й медицина з кожним роком розвивається.
- Дякую тобі велике за підтримку. Я подумаю над твоїми словами.
- Немає за що.
- Ну що ж, я піду спати. Посплю хоча декілька годин. До завтра.
- Надобраніч.
- Солодких снів.
Еніка сиділа на уроці геометрії. Аж тут їй написав Гаррі.
- Привіт. Ну що? Як справи? Завдання я вже виконав.
- Привіт. У мене все чудово. А завдання можеш не виконувати.
- Ти, як я зрозумів, зовсім не куратор. Але це вже зовсім не важливо. Тому що список мрій уже в процесі.
Відчуття Еніки годі було передати словами. Неначе щось світле, радісне розлилося від грудей по всьому тілу.
- Це чудово! Ти молодець. У кожного в житті є труднощі, але ми повинні кидати їм виклик, а не миритися з ними.
- Я дуже вдячний тобі за підтримку Ти навіть не розумієш як допомогла мені.
Еніка посміхнулася. Вона саме хотіла щось відповісти Гаррі, але не встигла. Тож на цьому їхня розмова завершилася. А завершилася вона через те, що до дівчинки підійшла Валентина Юріївна. Як ви пам'ятаєте, вона була класним керівником Еніки та вчителем математики.
- Еніко! Що відбувається? Заховай, будь ласка телефон. Доведеться мені з тобою щось робити.
- Вибачте.
Еніка поклала телефон в рюкзак . Дівчинка засмутилася.
Під кінець уроку Валентина Юріївна оголосила список найнеобхідніших речей для походу та попросила щоб ніхто не запізнювався і щоб всі були о десятй годині біля школи.
Після школи Еніка відразу пішла до супермаркету купити щось поїсти у дорогу. Пройшовши додому вирішила поглянути чи не написав їй Гаррі ще щось. Але Гаррі нічого не писав. Еніка вирішила теж не відповідати. Дівчинка почала збирати рюкзак, а її думки бентежили роздуми про Гаррі: "Чи він і справді відмовився від своїх намірів? Чи лише так сказав мені. Та й попрощалися ми з ним не дуже гарно... "

Розділ 2 ЕКСКУРСІЯ
- Ну що готова? - з посмішкою запитала Амелі. - Так. Я завжди готова. Я обожнюю природу. Люблю знаходитись на лоні природі. В такі моменти відчуваю себе вільно, спокійно... Іноді хочеться збудувати будиночок на дереві і там жити -Еніка посміхнулася, - можливо через це я найбільше люблю фотографувати саме природу. Вона завжди бездоганна. В будь-яку Пору року. А особливо під час дощу у ній з'являється якась романтика.
Дівчата підходили до школи. Біля входу юрмився невеликий гамірливий гурт школярів на чолі з Валентиною Юріївною. Еніка та Амелі привіталися та приєдналися до нього. Всі були в очікуванні поїздки. Настрій у школярів був пречудовий. Нарешті зібрались усі. Валентина Юріївна Порахувала усіх та, пересвідчишись, що всі на місці, наказала сідати в автобус, який їх чекав. Через кілька хвилин автобус вирушив у мандрівку, назустріч пригодам. За вікнами пролітали вулички Києва, квітучі парки та сквери, високі скляні хмарочоси та невеликі трішки казкові будиночки, затишні кав'ярні та великі торгові центри. У місті панувала дивовижна атмосфера - все пробуджувалося, прокидалося, цвіли каштани, бузок, магнолії, навіть повітря було не таким як завжди.
Незабаром автобус виїхав із міста та покотився селами, містечками, селищами. Потім помчався розлогими полями чим далі тим ближче наближаючись до мети нашої подорожі. Мандрівка тривала майже дві години.
"Приїхали!" - вигукнув водій і діти з радісним гамором висипали з автобусу. Від картини яку вони побачили перехоплювало подих: навколо них розкинувся розлогий степ, де-не-де виднілися блакитні галявини, а подекуди яскраво-жовті квітки горицвіту утворювали цілі килими. Тільки асфальтована дорога нагадувала про місто.
Школярі одягнули наплічники та вирушили протоптаною, петляючою, місцями порісшою бур'янами стежкою в сторону лісу. Хтось розмовляв з друзями, хтось йшов сам, насолоджкуюсь красою природи, а Еніка тим часом фотографувала все що їй траплялось на очі. Раптом серце дівчинки завмерло: кроків за двадцять від неї у траві сиділа руда красуня. Хвіст у неї був розкішний, пухнастий, хутро - буро-руде, а на грудях біле. Очі, схожі на намистинки, світилися хитрим вогнем. Лисичка завмерла і здивовано дивилася на дівчинку,яка швидко робила знімки. Потім тваринка розвернулася і великими стрибками помчала до лісу .Діти йшли лісом. Він захоплював свою величчю та казковістю. Ліс
був наповнений п'янкими ароматами та заворожуючими чарівними співами.
Школярі зупинилися на галявині. Неподалік зміївся струмочок. Хлопці почали
установлювати намети, а дівчата взялися до приготування вечері.
Останні промені сонця пробивалися крізь стовбури дерев. Невеликий гурт сидів біля багаття. Всі були стомлені, але щасливі. Тільки близнюки Сашко та Олексій підтримували розмову: - Минулого року ми з татом та Джессі вирушили на полювання. Джессі - це наша собака вівчарка. Йшла приблизно десята
година вечора. Сутеніло. Джессі довго не поверталася до нас. Ми гуляли лісом та вже збиралися повертатись. Раптом я почув як хруснула гілка за декілька кроків від нас. Я повернувся у ту сторону звідки почувся звук і Всередині мене все похололо - за кущем хтось сидів. - розповідав Олексій.
- А далі ти накивав п'ятами, а той монстр за тобою. Він повалив тебе на землю.- перебив брата Сашко.
- А ти в цей час качався од сміху.
- А що ж мені ще було робити. Тікати від власної собаки. Я ще такого не бачив.- Сашко знову розреготався. Олексій ображено поглянув на брата. Тут вже засміялися всі. Тоді Олексій дістав гітару. Всі обнялися. І почали заводити пісні.
Розійшлися годині о дванадцятій. Стомлені,але щасливі школярі повкладалися, а через хвилин десять настала тиша - після такого втомливого дня всім було не до балачок.
Тільки Еніка ще не спала. Дівчинка чомусь згадала Гаррі, згадала й інших китів. Хвилювання не давало їй заснути. Еніка відчувала себе відповідальною за них. "Чому взагалі так у світі: хтось має друзів, підтримку та все необхідне для щастя, а хтось перебивається з хліба на воду і не має людей, які можуть допомогти. Хочеться стати цією підтримкою. Стати другом. Так, можливо не назавжди. Але як тільки людина повірить у себе, вона знайде друга у реальному житті. І всі думки про самогубство пропадуть. Але на жаль, не завжди все йде по плану. Ти не можеш контролювати кожен крок кита. І не можеш знайти, що він буде робити коли ти з ним перестанеш спілкуватися."
Промені вранішнього сонця зазирали до намету. Еніка відкрила очі. Спершу не зрозуміла де вона знаходиться, та потім все пригадала.
Дівчинка вийшла з намету. Школярі саме снідали.
- Ось і наша соня!- вигукнула Амелі,- Приєднуйся, а то каша захолоне.
Всі дружньо обговорювали вчорашні події та думали, що робитимуть сьогодні.
Відразу після сніданку діти зібралися на прогулянку.
Поряд з Енікою та Амелі йшли близнюки та Владислав.
- Ну що дівчата, як справи? - запитав Сашко.
- Нормально. - відповіла Амелі.
- Що збираєтьсь робити ? - запитав Влад.
- Мабуть підемо прогуляємось. Я хочу іще пофотографувати. - сказала Еніка.
- Можна з вами? - запитав Владислав.
- Звісно. - відповіла трішки засоромившись Амелі.
- Ооо! - вигукнув Сашко, - здається у нас скоро буде пара закоханих.
- Заспокойся. - сказав брату Олексій.
Розмова припинилася. Далі йшли мовчки. Зупинилися серед березняку, милуючись краєвидом. Серед молоденьких берізок протікав струмок. Здавалося ніби вітер перебирає невидимі струни і повітря наповнювалося чарівною музикою. .
Поверталися жваво обговорюючи побачене. Тільки близнюки говорили про щось своє.
Коли підходили до табору Владислав підійшов до Амелі.
- Зустрінемось іще. - сказав він трішечки почервонівши.
- Так. - відповіла йому дівчина.
Всі розійшлися по наметах. Більшість вирішила грати у волейбол, ще частина у "Крокодила", а Еніка з Амелі та Владом, як і домовилися пішли гуляти.
- Як ви збираєтесь проводити літо? - запитав хлопець.
- Я іще сама не знаю. - сказала Еніка.
- А я поїду до бабусі, а решту літа буду вдома. - відповіла Амелі.
- Ти збираєшся кудись поступати? - запитала Еніка у Влада.
- Я ні. А ви?
- Ми теж будемо вчитись до одинадцятого класу. А ким ти хочеш стати у майбутньому? Чи ти іще не вирішив?
- Мабуть лікарем. Хоча я ще не знаю. Поки що думаю що буду вчитись на ортодонта. Можливо ще передумаю.
- А я хочу стати режисером. - сказала Еніка.
- Чому не фотографом? У тебе вже є досвід у цій справі.
- Не знаю. Мабуть тому, що режисер повинен вміти і знімати, і монтувати. Тож це цікавіше ніж просто вміти фотографувати. До речі, багато фотографів працюють без освіти.
- Амелі, а ти ким хочеш стати? - запитав Владислав.
- Я іще не вирішила.
Еніка весь цей час фотографувала казкові пейзажі, які відкривалися перед ними.
- Може давайте я і вас сфотографую? - запропонувала Еніка посміхнувшись.
Амелі та Влад переглянулися. У їхніх поглядах читалося сум'яття.
- Нуу.. Давай. - погодилася Амелі.
Влад обійняв Амелі і Еніка їх сфотографувала. Непомітно за розмовами пройшов вечір.
Тим часом у таборі стривожена Валентина Юріївна розшукувала Влада, Амелі та Еніку і запитувала в однокласників чи ніхто їх не бачив і не знає де вони.
Повернулися вони якраз коли всі готувалися до вечері. Валентина Юріївна суворо поглянула на мандрівників і запитала:
- І де ж ви були?
- Гуляли. - відповів Владислав.
- А попередити складно було?
- Вибачте, будь ласка. - сказали хором дітлахи.
Остання вечеря пройшла за розмовами та піснями. Всім хотілося залишитися тут ще хоч на декілька днів.
- Завтра знову до школи. - нагадав Сашко.
- І завтра я вам оголошу оцінки за контрольну. - додала вчителька.
- Вмієте ви зіпсувати настрій. - сказав Олексій.

Архів новин

Декабрь 2018 (8)
Ноябрь 2018 (5)
Октябрь 2018 (6)
Сентябрь 2018 (3)
Август 2018 (2)
Июль 2018 (4)

^