Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Сценарії за травень

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо


Сценарії за травень

Шановні користувачі!
До вашої уваги пропонуємо перелік сценаріїв виховних та літературно-мистецьких заходів, що надійшли до бібліотеки протягом травня 2019 року.


«Ви є гордістю країни, ви є гордістю села»: (зустріч з героями АТО): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.20
«Галицька дефіляда»: (свято-фестиваль): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.28
«Екологічний всюдихід»: (квест-гра) //Позакласний час.-2019.-№5.-С.37-39
«Краю мій, тут я живу»: (краєзнавча вікторина): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.24
«Оберіг душі й родини»: (творче свято): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.25-26
«Патріоти-шукачі»: (теренова гра): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.19
«Стежинами туриста»: (туристична гра): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.23
«Україна край співочий»: (пісенний конкурс): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.18
«Умій дружити»: (заняття-тренінг): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.17
«Цілющі трави»: (волонтерська операція): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.21-22
«Школа детективів»: (квест-гра)/Позакласний час.-2019.-№5.-С.33
Василевська Д.А. Сонце дитинства: (сценарій): [День захисту дітей] /Д.А.Василевська //Виховна робота в школі.-2019.-№5.-С.22-25
Демчишина А.І. Уміння творити добро: (сценарій)/А. І. Демчишина //Основи здоров»я.-2019.-№5.-С.27-29
Календарно-обрядова творчість літнього циклу: [народні традиції] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.48-55
Квест: поради та ідеї //Позакласний час.-2019.-№5.-С.29-30
Конкурси з повітряними кульками //Позакласний час.-2019.-№5.-С.43
Кравчук Т.М. «Безпечне щодення»: (квест-гра)/Т.М.Кравчук //Позакласний час.-2019.-№5.-С.34-36
Лесечко С.О. «Острів скарбів»: (спортивно-розважальна квест-гра)/С.О.Лесечко //Позакласний час.-2019.-№5.-С.40
Михайлова Л.Д., Кошель І.М. «Материнська любов найсвятіша»: (сценарій)/Л.Д.Михайлова, І.М.Кошель //Виховна робота в школі.-2019.-№5.-С.16-10-16-15.-(журнал у журналі)
Мітокару Л.В. У дружній родині щаслива дитина: (виховна година)/ Л.В.Мітокару //Основи здоров»я.-2019.-№5.-С.23-25
Незвичайні літні розваги //Позакласний час.-2019.-№5.-С.41-42
• Незвичайні літні розваги //Позакласний час.-2019.-№5.-С.41-42
Ой,зав»ю вінки…: (сценарій): [народні традиції] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.56-58
Попова Ю.О., Ніколаєв О.С. «Любіть Україну»: (освітня гра-квест)/О.Ю.Попова, О.С.Ніколаєв //Позакласний час.-2019.-№5.-С.31-32
Прості реквізити – захопливі ігри //Позакласний час.-2019.-№5.-С.44-46
Українська дискотека: (день танцю): [10 днів із життя пришкільного табору] //Позакласний час.-2019.-№5.-С.27
Яцина А.В. «І в звуках пам»ять відгукнеться!»: (сценарій): [до Дня скорботи і вшанування пам»яті жертв в Україні]/А.В.Яцина//Виховна робота в школі.-2019.-№5.-С.16-1-16-4.-(журнал у журналі)

Достроков парламентські вибори 2019

Категорія: Вибори 2019

Центрвиборчком затвердив план дострокових парламентських виборів. Вони відбудуться 21 липня.
У ЦВК розписали дати, до яких партії повинні подати своїх спостерігачів до виборчих комісій і сформувати свої списки. Те ж стосується і мажоритарників.

До 28 травня включно партіям потрібно подати в ЦВК кандидатури до складу окружних виборчих комісій.
До 31 травня Центрвиборчком проводить жеребкування - кого включати до складу окружкомів - і власне создатет ці комісії.
Дільничні виборчі комісії ЦВК має утворити до 5 липня.
До 20 червня партії і мажоритарники повинні подати документи для реєстрації на виборах. Це означає, що партії до цієї дати вже проведуть свої з'їзди і на них сформують списки в Раду.
Партія для реєстрації свого списку платить 4 мільйона 173 тисячi гривень застави, а мажоритарник - в сто разів менше, 41 730 грн.
До 25 червня все ще йде реєстрація (документи подавати вже не можна). Але в цей день вона вже закінчується.
До 26 червня ЦВК зобов'язана затвердити форму, текст і колір виборчих бюлетенів.
До 8 липня партії ще можуть знімати з реєстрації тих чи інших кандидатів. Те ж стосується і кандидатів, які можуть до цього терміну зняти себе з виборів.
До 12 липня партії повинні опублікувати свої передвиборні програми.
До 15 липня виборці ще можуть поміняти місце голосування і взяти відкріпний талон.

До 90-річчя від дня народження Романа Іваничука, українського письменника, громадського діяча)

Категорія: ---


Закоханий в історію

(До 90-річчя від дня народження Романа Іваничука,
українського письменника, громадського діяча)

До 90-річчя від дня народження Романа Іваничука,  українського письменника, громадського діяча)

“Щастя – це стан гармонії з оточенням, природою, собою”.
Р.Іваничук


Роман Іванович Іваничук – відомий український письменник, громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка, Народного руху України, заслужений працівник культури України. Без цієї характерної постаті, характерного обличчя – як у переносному, так і прямому значенні слів – важко уявити українську прозу ХХ сторіччя і загалом літературне життя Львова на межі тисячоліть.
Роман Іваничук народився 21 травня 1929 року в селі Трач (нині Косівський район Івано-Франківської області) в родині вчителя. Вдома у батька була велика бібліотека , тому з дитинства Роман багато читав.
За бажанням батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Недовго працював учителем початкової школи. Будучи вже студентом на свята ходив у вишиванці. На нього був написаний донос, і в 1949 році Романа Іваничука відрахували з університету за погляди і висловлювання. І невідомо, що і як було б з ним далі , якби його не забрали в солдати в Азербайджан. Він повернувся з війська аж п’ятдесят третього. І лише тоді зміг поновитися на другий курс філологічного факультету Львівського університету. Закінчивши університет, працював учителем української мови і літератури в сільських школах на Львівщині. І писав, оскільки відчув, що без цього жити просто не може. Це, власне стало змістом його днів. Очевидно, він уже збагнув: педагогічна робота – заняття тимчасове, бо рано чи пізно – перейде на дорожчу йому роботу літературну. Вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.
У 1958 вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.
У 1961 переїхав до Львова, від 1963 працював у редактором відділу прози журналу «Жовтень» (від 1990 — «Дзвін»).



Бунтарське серце Симона Петлюри

Категорія: Видатні історичні постаті

Бунтарське серце Симона Петлюри
(До 140-річчя від дня народження Симона Васильовича Петлюри, Головного отамана і Голови Директорії Української Народної Республіки, українського державного, військового та політичного діяча, борця за незалежність України)

Бунтарське серце Симона Петлюри

[right][/right]«Український народ охоче переймає що кращого у інших,
має великий хист до культури, просвіти й організації
та здатний в короткий час зробити те,
до чого іншим треба значно більше часу.»

Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин.
По завершенні бурси у 1895-1901 рр. навчався в Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно державних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка.
З 1900 року – член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-демократичну робітничу партію).
Під небезпекою арешту восени 1902 року виїхав на Кубань, де працював викладачем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Независимой Громади РУП у Катеринодарі.
На початку грудня 1904 року на конференції РУП у Львові виступив проти з’єднання з РСДРП. Трохи місяців навчався на інститутських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський.
У 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган “Незалежна Україна».
З липня 1906 року – секретар київського щоденника “Рада”, а з літа 1907 грам. по 1908 рік – співредактор легального соціал-демократичного журналу “Слово”.
З 1912 року – редактор російськомовного журналу «Російська Життя» (Столиця), в якому публікувалися М. Грушевський, Ц. Донцов, С. Русова, Є. Єфремов, М. Гіркуватий.
У роки 1 світової війни 1914-1918 рр. – трудівник Союзу земств і населених пунктів, голова Українського Армійського Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві “Війна і українського». У даній публікації підтверджував, власне українське лояльно виконують власний борг перед Російською державою і висловлював надію, власне пізніше ставлення російської влади до українського вопросцу поміняється.

Київська Русь за правління Ярослава Мудрого

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо



Київська Русь за правління
Ярослава Мудрого

(до 1000-річчя з початку правління Ярослава Мудрого,
Великого князя Київської Русі (1019-1054 рр.)

Син великого київського князя Володимира увійшов в історію як Ярослав Мудрий. Саме в період його правління остаточно сформувалася державність на українських теренах, а Київ став справжнім адміністративним, політичним і духовним центром. Був посаджений батьком намісником спочатку до Ростова, а потім до Новгорода. Після смерті Володимира, перемігши у війні з братами, став київським князем. Проте до 1036 р. правив Руссю разом із братом Мстиславом. Князь Ярослав увійшов в історію Київської Русі як правитель, який докладав багато зусиль для зміцнення держави, захисту її кордонів, розвитку господарства і розширення міжнародних зв’язків.
Доба правління князя Ярослава стала періодом розквіту і найвищого піднесення Київської Русі. У державотворчій діяльності він став гідним продовжувачем свого батька, князя Володимира.
«Володимир землю зорав, Ярослав засіяв», — цим образним висловом літописець підкреслив наступність державних заходів Ярослава Мудрого щодо політики його батька — князя Володимира Святого. Стосувалися вони передусім справи поширення християнства, проте цілком справедливими є й до інших напрямків політичної діяльності. Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр'їв. Ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. Він, як свідчить літописець, «почав ставити городи по Росі» й остаточно здолав печенігів. Звістка про останню, переможну для Ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами Києва, вміщена під 1034 p., одначе сучасні історики відносять її до 1017-го. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місці битви величний храм — Софію Київську. Розповіддю про спорудження церкви Премудрості Божої (гр. софія — мудрість) літописець ніби узагальнює величезні будівельні роботи, що велися в Києві з наказу Ярослава Мудрого. Розписаний яскравими фресками, оздоблений мозаїкою, храм вражав сучасників внутрішнім оздобленням і довершеністю своїх форм. Київська Софія стала символом поєднання божественного начала й державної влади. Тут відбувалися урочисті державні церемонії: сходження на великокнязівський стіл, прийняття іноземних послів тощо.
Та не лише будівництвом уславив своє ім'я Ярослав. Літописець Нестор з великою шаною та гордістю писав, що до книжок він «виявляв завзяття...», отож великого князя без перебільшення можна назвати фундатором книжності й ученості на Русі.
У Києві та багатьох інших містах Русі було створено скрипторії — книжкові майстерні, у яких переписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Прикметно, що саме за Ярослава і, певно, з його ініціативи у Києві в 1037—1039 pp. було створено перший літописний звід.
За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли бібліотека і школа, де навчали грамоти й ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися й створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, велося літописання.
Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Зокрема, було засновано Київську митрополію, що підпорядковувалася константинопольському патріарху. У 1051 р. собор єпископів Київської держави обрав першого митрополита з русинів — Іларіона. Під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря Русі — Печерського, заснованого св. Антонієм Печерським. Уже від кінця XI ст. Печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської держави. Тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт. Саме з ченців Києво-Печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі Київської держави. За Ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. Георгія та св. Ірини, про які «Повість минулих літ» згадала під 1037 р.
Налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир. Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або «Найдавнішою правдою». Він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів «Руській правді».
Збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «Руська правда», складався впродовж кількох поколінь. Найдавніша частина, т. зв. «Найдавніша правда», створена за часів Ярослава Мудрого. Окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами — т. зв. «Статут Ярославичів». До «Руської правди» увійшли статті й пізніших часів. Це й не дивно, адже збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.
У статтях Ярослава йшлося про покарання за вбивство, побиття до крові чи синців, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа тощо. Покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. Гроші сплачувалися або на користь князя — їх називали «вірами », або на користь потерпілого чи його родичів — т. зв. головщини. Тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. З-поміж мір покарання не було й смертної кари.
Культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. Вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави, посилили міжнародний авторитет Київської Русі. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим.
Не менш вдалою була й зовнішня політика Ярослава Мудрого. Князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. І хоч окремі збройні сутички довелося вести й Ярославу, проте з жодною європейською країною Київська Русь часів його князювання не мала тривалого протистояння.
Перевага надавалася не силі зброї, а силі розуму. У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого часом називають тестем Європи.
Традицію тісних відносин підтримувала Київська Русь часів Ярослава Мудрого з Візантією. Щоправда, добросусідські контакти потребували неабиякої мудрості та політичної витримки, бо відносини між державами не бувають завжди рівними. Так, певним напруженням відзначалися відносини Візантії та Русі після утвердження на імператорському престолі Константина IX Мономаха 1042 p. Він розпочав свою діяльність із того, що усунув із державного апарату всіх ставлеників своїх попередників. До числа опальних потрапили й руські люди. Ситуація особливо загострилася 1043 p., а загрозливою стала 1051 p., коли на Київську митрополичу кафедру було поставлено Іларіона. Одначе й тоді конфлікт залагодили мирно.
Постійні контакти мав Ярослав із Німеччиною та Польщею. Тісні зносини підтримувала Русь із скандинавськими країнами. Особливо зміцніли зв'язки Русі та Швеції, чому сприяв шлюб Ярослава із шведською принцесою Інгігердою. Добросусідські відносини пов'язували Русь із Норвегією. Писемні джерела засвідчують активні зовнішньополітичні зв'язки Русі з Угорщиною. Виявом тих стосунків були династичні шлюби представників королівського роду Арпадів і київського великокнязівського. Сестра Ярослава Мудрого Марія-Доброгніва була дружиною польського короля Казимира І Відновителя. Один син Ярослава був одружений із сестрою цього ж короля, другий — взяв шлюб з візантійською царівною, а інші два — з німецькими княжнами. За іноземних правителів були видані заміж три дочки Ярослава: Анастасія — за угорського короля Андраша, Єлизавета — за норвезького короля Гаральда, а по його смерті — за норвезького короля Свена; Анна — за французького короля Генріха І Капетінга, причому певний час вона була співправительницею свого сина, французького короля Філіппа І. Племінниця Анна-Євпраксія Всеволодівна (Адельгейда) вийшла заміж за саксонського маркграфа Генріха, а по смерті останнього — за германського імператора Генріха IV.
Міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі. Для багатьох європейських монархів київський володар був своєрідним взірцем феодального правителя. Саме таким постав київський князь у тогочасних європейських джерелах.
Заповіт Ярослава Мудрого.
Помер Ярослав 20 лютого 1054 року. Перед смертю він заповідав київський престол новгородському князю Ізяславу, а іншим синам залишив у спадок решту князівств, наказавши всім жити в мирі.
«Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, - замість себе, - стіл свій, Київ, найстаршому синові... Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене». А Ізяславу ще додав: «Якщо хто захоче образити брата, то ти допомагай скривдженому». Однак тенденція до роздробленості, початок якій поклав сам Ярослав, що припинив свого часу платити данину батькові, виявилася занадто сильною, і скоро єдність києворуських земель була втрачена.

Шукайте інформацію на Інтернет-сайтах:

 http://www.ebk.net.ua/Book/history/mitsyk_iu/part2/203.htm
 https://pidruchniki.com/75921/istoriya/kiyivska_derzhava_pravlinnya_yaroslava_mudrogo
 https://history.vn.ua/book/ukrzno/11.html
 https://vseosvita.ua/library/kiivska-rus-za-pravlinna-aroslava-mudrogo-25764.html
 https://електронна-енциклопедія.укр/history/kiyivska-rus-za-jaroslava-mudrogo.html
 https://history.vn.ua/book/ukrzno/11.html

Література
 Толочко П. Ярослав Мудрий/Петро Толочко//Володимир Святий. Ярослав Мудрий.-К.: Артек,1996.-С.123-212
 Котляр М.Ф. Ярослав Мудрий/Микола Федорович Котляр//Історія України в особах: Древньоруська держава.-К.:Україна,1996.- С.67-87
 Костомаров М.І. Київський князь Ярослав Володимирович/М.І.Костомаров//Історичні постаті.-К.: Вид-во при Київ. ун-ті,1989.-С.10-23
 Мельничук Г. Ярослав Мудрий/Георгій Мельничук//1000 незабутніх імен України.-К.:Школа,2005.-С.16-18




День пам’яті жертв політичних репресій

Категорія: ---

День пам’яті жертв політичних репресій
Щорічно він припадає на третю неділю травня.
День пам’яті жертв політичних репресій

День пам'яті жертв політичних репресій встановлено згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років.
Точну кількість жертв тоталітарного режиму досі визначити неможливо. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже 1,5 мільйона осіб. Велику кількість із них було розстріляно, інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії зачепили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство.
Особливо жорстокі репресії чинились сталінським режимом та його провідниками в Україні у 30-х роках. Зокрема, в 1937-1938 роках в Україні було засуджено 197 617 осіб, з них до страти - 122 237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Впродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об'єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.

Один із трагічних символів тієї доби є київська Биківня - у Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. За даними науковців, у Биківнянському лісі поховано близько 100 тисяч репресованих комуністичною владою.

Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

Категорія: ---

Злочин без терміну давності
(День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)
Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

11травня 1944-го року було підписано Постанову Державного комітету оборони СРСР «О крымских татарах» з грифом «совершенно секретно». В преамбулі цього документу кримські татари звинувачувалися у зраді «радянській Батьківщині», зокрема у масовому дезертирстві з лав Червоної армії, співробітництві з німецькою адміністрацією, участі в каральних акціях проти радянських громадян, а також у підготовці їх вивезення на примусові роботи до Німеччини.
Ці звинувачення стали підставою для виселення всього кримськотатарського народу з Криму. Сама спецоперація з їх депортації відбувалася впродовж трьох діб – 18-20 травня. Забезпечували її 32 тисячі співробітників НКВС. Для виселення було задіяно 67 залізничних ешелонів.
Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

Службовці НКВС заходили до татарських помешкань і оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму. Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім’я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально дозволяли забрати значно менше, а іноді – взагалі нічого.
Людей вантажними автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів з наглухо зачиненими товарними вагонами, що були переповнені людьми.
Під час переїзду загинуло близько 8 тисяч людей, більшість з яких діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф. Деякі люди, не витримавши страждань, божеволіли. Все майно, що залишилося після в Криму після татар, держава присвоїла собі.
Більшість татар відправили до Узбекистану і сусідніх із ним районів Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.
За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 26 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років. Через барк чистої води, погану гігієну і відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.
Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спец поселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами й огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей.
Приїжджі були дешевою робочою силою, їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали на шахтах, на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської ГЕС.
У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВС виходив за межі свого спец поселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув’язнення. Такі випадки траплялися.
Ще до депортації пропаганда розпалювала серед місцевих жителів ненависть до кримських татар, тавруючи їх як зрадників і ворогів народу.
Як пише історик Грета Лінн Углінг, узбекам розповідали, що до них їдуть «циклопи» й «канібали», і радили триматися подалі від прибульців. Після депортації деякі місцеві жителі обмацували голови приїжджим, щоб перевірити, чи на них не ростуть роги. Пізніше, довідавшись, що кримські татари однієї з ними віри, узбеки були здивовані.
Діти переселенців могли отримати освіту російською, або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт.
Після виселення з півострова татар, а також греків, болгар і німців, у червні 1945 року Крим перестав бути автономною республікою і став областю у складі РРФСР.
Південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Наприклад, за офіційними даними, в Алуштинському районі залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському – 2200. Згодом сюди почали переселяти людей з України і Росії.
На півострові провели «топонімічні репресії» - більшість міст, сіл, гір і річок, які мали кримськотатарські, грецькі чи німецькі назви, отримали нові, російські імена. Серед винятків – Бахчисарай, Джанкой, Ішунь, Саки і Судак.
Радянська влада знищувала татарські пам’ятники, спалювала рукописи і книжки, в тому числі томи Леніна і Маркса, перекладені кримськотатарською. У мечетях відкривали кінотеатри й крамниці.
Режим спец поселень для татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом'якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді.
Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. У 1968 році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада відповіла силою і розігнала мітинг.
Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, однак неформально, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.
За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР – 250 тисяч людей.
Повернення до Криму корінного населення було складним і супроводжувалося земельними конфліктами з місцевими жителями, які встигли освоїтися на новій землі. Великих протистоянь все ж вдалось уникнути.
Новим викликом для кримських татар стала анексія Криму Росією в березні 2014 року. Дехто з них під тиском переслідувань покинув півострів. Іншим російська влада заборонила в'їзд на півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.


Злочин без терміну давності (День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу)

Інформаційний список літератури:
Акчуріна-Муфтієва Н. Килимарство й виробництво з вовни у кримських татра /Нурія Акчуріна-Муфтієва //Народна творчість та етнографія. – 2007. - №2. – С. 80-87.
Акчуріна-Муфтієва Н. Ювелірне мистецтво кримських татар /Нурія Акчуріна-Муфтієва //Народна творчість та етнографія. – 2005. - №4. – С. 52-57.
Беккер І. Ми на своїй землі!: [70-ліття депортації кримськотатарського народу]/Ігор Беккер//Віче.-2014.-№9.-С.21
Бикова Т. Політика Кремля щодо ісламу у Кримській АССР (1921-1928) /Тетяна Бикова //Український історичний журнал. – 2019. - №1. – С. 94-120.
Газін В.В. Крим-Україна: політичні стосунки періоду гетьманування Павла Тетері (1663-1665рр.) /В. В. Газін //Український історичний журнал. – 2001. - №1. – С. 62-71.
Гедьо А.В. Переселення греків з Криму до Приазов’я у 1778 р. /А. В. Гедьо //Український історичний журнал. – 2001. - №1. – С. 73-83.
Громенко С. Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму /Сергій Громенко //Чумацький шлях. – 2018. - №2. – С. 9-12.
Гуменюк О. Жіноча любовна пісня в кримськотатарській фольклорній ліриці /Ольга Гуменюк //Народна творчість та етнографія. – 2007. - №2. – С. 87-90.
Дашкевич Я. Українці в Криму (ХУ-ХХ ст.) /Ярослав Дашкевич //Народна творчість та етнографія. – 2003. - №4. – С. 23-30.
Заруба В. Політика Кримського ханства щодо українських земель в останній четверті ХУІІІ століття /Віктор Заруба //Пам'ять століть. – 2003. - №2. – С. 42-48.
Зінченко Ю.І. Кримськотатарська проблема: історія та сучасність (до 60-річчя депортації) /Ю.І. Зінченко //Український історичний журнал. – 2004. - №3. – С. 62-72.
Злочин без терміну давності//Шкільна бібліотека.-2017.-№4.-С.49-51
Злочин без терміну давності: [початок депортації кримських татар]//Урядовий кур»єр.-2014.-7 трав.-С.19
Злочин, що немає терміну давності //Позакласний час. – 2018. - №4. – (Тематична вкладка до часопису «Позакласний час» №4’2018. – С. 18-21).
Іванець А.В. Українізація сухопутних військових частин у Криму (1917 р.) /А.В. Іванець //Український історичний журнал. – 2001. - №1. – С. 53-61.
Клейменова О. «Хайтарма»: ретроспекція перемоги: [День пам»яті жертв депортації кримськотатарського народу]/Ольга Клейменова//Віче.-2004.-№9-С.22
Косміна Т. Житло українців південно-східної частини Кримського півострова (за результатами польових досліджень 2001 року) /Тамара Косміна //Народна творчість та етнографія. – 2001. - №5-6. – С. 114-117.
Крим – диво України //Пам'ять століть. – 2008. - №4. – (Спецвипуск).
Крим – крізь тисячоліття //Хроніка-2000. – № 34.
Крим – крізь тисячоліття //Хроніка-2000. – №33.
Крим, який ми любимо: антологія /ідея проекту, впоряд., передм. Тарнашинська Л.Б.; Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Нац. спілка письменників України. – Київ: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2016. – 600 с.: іл., [20 арк.іл]
Кримськотатарський національний рух у 1950-1980 рр. за документами КДБ //Український історичний журнал. – 2004. - №4. – С. 126-140.
Кримськотатарські художники. Кінець ХІХ-початок ХХІ століття. Живопис, графіка, скульптура /Автор-укладач І. Заатов. – Сімферополь: КПР «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2008. – 208 с.: іл.
Кульчицький С. Боротьба кримських татар за повернення на Батьківщину (1956-1959рр.) /Станіслав Кульчицький //Український історичний журнал. – 2018. – №2. – С. 75-110.
Лешан Є.А. Печерне місто Мангуп-Кале /Євген Лешан //Країна знань – 2007. - №7. – С. 28-29, 31. *****
Листопад О. Слідство триває, кара буде: [депортація кримських татар]/Олег Листопад.//Урядовий кур»єр.-2016.-18 трав.-С.3
Матвієнко В. М. До питання про самовизначення Криму в 1917-1918 рр. /В.М. Матвієнко //Український історичний журнал. – 2002. - №5. – С. 80-91.
Моісеєва Т. У перші роки після депортації було знищено половину кримських татар/Тетяна Моісеєва//Урядовий кур»єр.-2015.-21 лист.-С.1,5
Невідома література невідомого народу (розмова Володимира Даниленка з Гульнарою Усеїновою) //Сучасність. – 2005. - №2. – С. 66-70.
Непомнящий А. Забутий кримський етнограф О. Олесицький /Андрій Непомнящий //Народна творчість та етнографія. – 2007. - №2. – С. 47-48.
Овчаренко П.Д. Депортація кримськотатарського народу 1944/П.Д.Овчаренко//Енциклопедія історії України.-Т.2.-К.,2004.-С.339
Окрушина сонця: антологія кримськотатарської поезії ХІІІ-ХХ ст. – К.: Голов. спеціалізм. ред. літ. мовами нац. меншини України, 2003. – 792 с. – (Джерела духовності)
Перлини Криму: фотокнига. – Київ: Спалах, 2002.
Саган О. «Церкви в Криму потрапили під суворий ідеологічний контроль Росії» /Олександр Саган //Українська культура. – 2016. - № 3-4. – С. 40-41.
Сергійчук В. Український Крим /Володимир Сергійчук. – Київ, Українська Видавнича Спілка, 2001. – 304 с.
Фарбей О. М. Джерела з історії християнства в Криму ІУ-ІХ ст. /О.М. Фарбей //Український історичний журнал. – 2000. - №4. – С. 48-57.
Федоренко Л. Неблагонадійний [свідчення очевидця депортації]/Леонід Федорченко//Час Київщини.-2015.-22 трав.-С.
Яковлєва Т.Г. Кримсько-турецький фактор у політиці гетьманів України у 60-ті рр. ХУІІ ст. /Т.Г. Яковлєва //Український історичний журнал. – 2003. - №2. – С. 14-22.

Родина - мій дім, мій оберіг

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо


РОДИНА – МІЙ ДІМ, МІЙ ОБЕРІГ

Щорічно, у третій четвер травня, українці святкують День вишиванки, цього року цей день припав на 16 травня. Всеукраїнську акцію 2день вишиванки» започаткувала студентка факультету історії, політологій та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк у 2007 році.
Отже, тепер кожен третій четвер травня, ми вдягаємо це чудове вбрання – барвисте творіння жіночих рук демонструючи цим своє українство, приналежність до своєї нації, що зберегла свої традиції й ремесла від знищення. Вона - символ сім’ї, культурних цінностей та надбання українського народу протягом століть. Дівчата готували собі вишиванки як посаг, дарували вишиті сорочки коханому парубку. Тогочасну українську хату неможливо було представити без чарівної скрині з вишитими сорочками для господаря та господині. Вишиванки були сімейним скарбом, а вміння прикрашати сорочки вишивкою – мистецтвом, що передавалося з покоління в покоління. Вишиванка – це не просто одяг, це оберіг нації. Ми вбираємось в вишиванки не тільки для краси, а ще й для того, щоб зберегти наш рід. Берегинею кожного роду, кожної сім'ї є мудра жінка – Мати.



Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС

Категорія: Методичні поради

15 травня в Києво-Святошинській ЦРБ відбувся семінар-практикум «Пересистематизація документального фонду публічної бібліотеки відповідно до таблиць УДК».
Для учасників семінару завідувач відділом обслуговування ЦРБ Бриль Лілія Дмитрівна провела екскурсію для ознайомлення з розміщенням фонду у вільному доступі та пересистематизованою літературою.
З консультацією та мультимедійною презентацією матеріалів віртуальної Школи каталогізатора (Національна бібліотека України для дітей) присутніх ознайомила Г.В. Маринич та Я.А.Волкова.
Доповненням до семінару стала презентація Звіту голови Києво-Святошинської РДА Мирослави Смірнової про роботу у 2018 році.
Учасники семінару почерпнули чимало корисної інформації.
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС
Семінар бібліотечних працівників Києво-Святошинської районної ЦБС

День Європи в Україні

Категорія: Україїна- Європа - НАТО: упевнені кроки співробітн


День Європи в Україні

З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року.
Основою для появи цього свята стало підписання Декларації Роберта Шумана. Цей історичний документ був підписаний 9 травня 1950 року. Після Другої світової війни європейські лідери переконалися в тому, що співробітництво і загальні зусилля є найкращим способом забезпечення миру, стабільності і процвітання в Європі.
Сьогодні Європейський Союз – це сім’я демократичних європейських країн, що спільно працюють за ради миру та процвітання. ЄС заснований на принципах верховенства закону й демократії. Країни – члени ЄС делегують частину свого суверенітету спільним інститутам влади, що представляють інтереси Союзу як єдиного цілого в питаннях, що складають загальноєвропейський інтерес. А всі рішення і процедури випливають з основних договорів, ратифікованих країнами-членами.

Архів новин

Сентябрь 2019 (4)
Август 2019 (7)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)

^