Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Всеукраїнський конкурс есе "Діти єднають Україну"

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Всеукраїнський конкурс есе "Діти єднають Україну"
Всеукраїнський конкурс есе "Діти єднають Україну"
Всеукраїнський конкурс есе "Діти єднають Україну"
Всеукраїнський конкурс есе "Діти єднають Україну"

ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО: ДО ВІЧНИХ ІСТИН ЧЕРЕЗ СУЧАСНЕ БУТТЯ»

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО: ДО ВІЧНИХ ІСТИН ЧЕРЕЗ СУЧАСНЕ БУТТЯ»
(ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ)

ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО: ДО ВІЧНИХ ІСТИН ЧЕРЕЗ СУЧАСНЕ БУТТЯ»

Самі́йленко Володи́мир Іванович (3 лютого 1864, с. Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині — 12 серпня 1925, Боярка) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.

Сценарії за січень 2019

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Сценарії за січень 2019

Шановні користувачі!
До вашої уваги пропонуємо перелік сценаріїв літературно-мистецьких заходів, що надійшли до бібліотеки протягом січня 2019 року.


• Шаповал Р.В. Пан та панна: (конкурсно-розважальна програма): [до Дня Святого Валентина]/Р.В.Шаповал//Позакласний час.-2019.-№1.-С.8-10
• Рудишина О.С. Монумент в ім’я любові/О.С.Рудишина//Позакласний час.-2019.-№1.-С.11-12
• Солонинка Н.І. Мовознавче кафе «Словечко»: (турнір ерудитів)/Н.І.Солонинка//Позакласний час.-2019.-№1.-С.15-17
• Гвоздікова О.В. Літературний калейдоскоп: (гра-подорож): [за сторінками світової літератури]/О.В.Гвоздікова//Позакласний час.-2019.-№1.-С.18-20
• Кузнєцова Т.П. Світ навколо нас: (квест)/Т.П.Кузнєцова//Позакласний час.-2019.-№1.-С.21-23
• Чечотка Т.О. «Ні» - марнотратству! «Так» - економії енергії!: (квест)/Т.О.Чечотка//Позакласний час.-2019.-№1.-С.24-26
• Справедливість і право: (година спілкування)//Позакласний час.-2019.-№1.-С.34
• Їм шлях високий, Боже, освяти: [сценарій вшанування Небесної Сотні]//Позакласний час.-2019.-№1.-С.49
• Вклонімося до землі всім тим, хто в серці буде жити вічно: [сценарій вшанування Небесної Сотні]//Позакласний час.-2019.-№1.-С.50-51
• Лимар В. Ви віддано цю землю здобували: [сценарій вшанування Небесної Сотні]/В.Лимар//Позакласний час.-2019.-№1.-С.52-53
• Небесна Сотня воїнів Христа: (літературна сторінка)//Позакласний час.-2019.-№1.-С.54-56
• Бочманова Н.В. Стрітення Господнє: [сценарій]/ Н.В.Бочманова// Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.14-18
• Давиденко Г.П. Вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні: [сценарій]/Г.П.Давиденко//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.18-1 – 18-3.- (журнал у журналі)
• Шевченко О.О. За що я люблю Україну?: (виховний захід 5-7-мі класи)/О.О.Шевченко//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.18-4 – 18-9.- (журнал у журналі)
• Юрас М.І. Екскурс-спогад «А пам’ять спомин збереже»: [про героїчні події від минулого до сьогодення]/М.І.Юрас//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.18-10 – 18-15.- (журнал в журналі)
• Борсук К.І. Микола Лисенко – гетьман української музики: (музично-літературний журнал 9-11-ті класи)/К.І.Борсук//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.18-16 – 18-20.- (журнал в журналі)
• Анрєєва А.П. «Весну закликаємо – птахів зустрічаємо»: (сценарій до святкування Масляної та зустрічі весни)/А.П.Андрєєва//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.19-20
• Архипова В.П. Фольклорне свято Масляної: [сценарій]/В.П.Архипова//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.21-23
• Дудко І.А. «Час і досі не загоїв рану – цей вічний біль Афганістан»: (патріотично-спортивний вечір-зустріч для старшокласників)/ І.А.Дудко//Виховна робота.-2019.-№1.-С.24-25
• Романченко Н.І. Шлях до милосердя: (класна година 8-9-ті класи)/Н.І.Романченко//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.26-29
• Єфімова О.Г. Доброта починається з дитинства: (класна година 5-й клас)/О.Г.Єфімова//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.30-32
• Кучерява І.В. «Моє місце у житті. Професії від А до Я»: (усний журнал 8-9-ті класи)/І.В.Кучерява//Виховна робота в школі.-2019.-№1.-С.33-35

День духовного єднання нації

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

День духовного єднання нації
День духовного єднання нації
(Інформаційна довідка)
6 січня 2019 року у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію предстоятелеві Православної церкви України митрополитові Київському і всієї України Епіфанію.
Що це означає
• Томос (грец. τόμος) – указ синоду і/або глави помісної православної церкви з важливих питань церковного устрою або віровчення; останнім часом найчастіше стосується рішення церкви-матері про надання автокефалії новій помісній церкві.
• Автокефалія (ст.грец. αὐτοκεφαλία) – самостійність помісної церкви, адміністративно незалежної від інших православних церков, але єдиної з ними канонічно.

6 грудня - День Збройних Сил України

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Щороку, 6 грудня, в Україні відзначається День Збройних Сил України. Це свято було запроваджене у 1993 році постановою Верховної Ради, адже саме 6 грудня 1991 року був прийнятий закон "Про Збройні Сили України", що вважається офіційною датою створення армії незалежної України.
6 грудня - День Збройних Сил України

Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у кривавих війнах та конфліктах від Київської Русі і до нашого часу.
На сьогоднішній день Україна створює мобільну, боєздатну армію, яка боронить свою незалежність на Сході України із залученням різних видів озброєння та техніки, допомагає цивільному населенню на окупованих територіях. В цих складних умовах проявилися найкращі риси Збройних Сил України.
На даний момент до складу Збройних сил України входять: Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-Морські сили та Сили спеціальних операції. Останні були створені тільки в 2015 році на тлі російської військової агресії, що триває з весни 2014 року на Донбасі та Криму.
На наших військових покладена священна місія - боронити рідну землю, забезпечувати мирне життя свого народу. Історія Української держави, і її Збройних Сил свідчить про те, що вони з честю виконують її. А народ відповідає на це любов’ю та пошаною.
З нагоди цього свята в Києво-Святошинській центральній районній бібліотеці для дорослих розкрито книжково-інформаційну виставку «Величне ім'я - Вітчизни захисник». На виставці представлено матеріали журналу «Військо України» про історії і сьогодення Збройних Сил України.
Викладка літератури «Миттєвості війни в літературі» ознайомить користувачів з художніми творами про події на Сході України.
6 грудня - День Збройних Сил України
6 грудня - День Збройних Сил України
6 грудня - День Збройних Сил України

Сила нескорених

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Сила нескорених
(Зустріч з воїнами АТО у Києво-Святошинській центральній районній бібліотеці для дорослих)
14 жовтня – День захисника України, день українського козацтва, свято Покрови.
Президент України Петро Порошенко Указом від 14 жовтня 2014 року№806/2014, з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості встановив 14 жовтня Днем захисника України.

ВІТАЄМО ТА ПИШАЄМОСЯ ВАМИ!

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

ВІТАЄМО ТА ПИШАЄМОСЯ ВАМИ!

Під час урочистостей до Дня Державного Прапора біля Вишневої міської ради відкрили Дошку пошани "Шановні люди Вишневого", її прикрашають фотографії людей, які зробили вагомий внесок у розвиток та розбудову нашого міста. Цьогоріч відзначені десятеро вишнівчан, серед яких Гулєвата Ніна Василівна, директор Києво-Святошинської районної централізованої бібліотечної системи, заслужений працівників культури України.
Подякою від Києво-Святошинської районної адміністрації Київської області та Києво-Святошинської районної ради Київської області VII скликання за значні здобутки у професійній і громадській діяльності, вагомий особистий внесок у культурно-освітній розвиток району та знагоди 27-ї річниці Незалежності України нагороджено завідувача методично-бібліографічним відділом Києво-Святошинської центральної районної бібліотеки для дорослих Маринич Ганну Василівну та нашого читача, Почесного громадянина міста Вишневого, українського письменника, журналіста, театрального критика, хореографа, музикознавця Корнійчука Володимира Петровича.

ДО ДНЯ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРУ УКОАЇНИ

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Державний Прапор України – стяг із синьої (або блакитної) і жовтої (або золотої) смуг. За походженням це кольорове сполучення – від символіки Галицького Королівства, яка в свою чергу має скандинавське походження.
Найбільш поширене його трактування – блакитне Українське небо над ланами золотого збіжжя.
Прапор незалежної України має давню історію. За часів України-Русі на стягах зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання.
Головні стяги у XVII ст. були переважно червоно-малинові із зображенням архістратига Михаїла, а також герба гетьмана. Свої прапори мали полки, сотні, курені. Козаки мали корогви різних кольорів: жовті, сині, зелені та ін.
У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів Козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора.
Синьо-жовті поєднання в прапорі отримали логічне тлумачення як національні кольори українського народу у XIX – на початку ХХ століть: синій колір символізував мирне безкрайнє небо, а жовтий – стиглі пшеничні лани як символ достатку.
У період створення Української Народної Республіки 22 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор її символом.
13 листопада 1918 р. синьо-жовтий прапор став державним символом і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Прикарпатській Русі, а у 1939-му – в Карпатській Україні. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону армію у вересні 1939 року.
За часів радянської влади в УРСР жовто-блакитна символіка українського прапора (як і знак тризуба) була заборонена, а будь-які її прояви та відображення переслідувалися владою. Традиція державної символіки в поєднанні синьої і жовтої барв була відновлена лише в незалежній Україні.
24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про незалежність України і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор.
28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла постанову «Про Державний Прапор України». Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.
Національна традиція символічного відображення світу, яка формувалася упродовж кількох тисячоліть, мала поєднувати народний, релігійний та державний аспекти в символіці державного прапора: жовта і синя барви у згаданому тлумаченні та знак, нині відомий під назвою тризуб. Такий вигляд має і сучасний прапор України, який є втіленням національної єдності, честі, гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення українського народу.
На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги до державних символів України встановлено «День Державного Прапора», який з 2004 року відзначається щорічно 23 серпня.

До 110-річчя від дня народження Василя Барки

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

[center]Самітник в океані життя

Інформаційне повідомлення
(До 110-річчя від дня народження Василя Барки,
українського письменника і перекладача)[/center]


[/center][center]До 110-річчя від дня народження Василя Барки
[center]



Я щасливий, бо написав твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною
допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому.
В.Барка




Ім’я Василя Барки – видатного українського письменника, який проживав далеко за межами рідної землі (США), для нас, українців, відкрилося лише зі встановленням незалежності. Для звичайного читача в Україні поки що він — лише автор роману, який донедавна вивчався в загальноосвітній середній школі, — «Жовтий князь», про Голодомор 1932—1933 рр. Нині ж із Програми з української літератури його вилучено.
До речі, саме цей твір за життя автора закордонна громадськість двічі висувала на Нобелівську премію. Французька преса, зокрема, високо оцінювала його потужний гуманістичний пафос.
Але вивчення духовних набутків української діаспори вселяють надії на ліквідацію «білих плям» у нашій історії , культурі й літературі. Біографія цього митця – складна , багата неординарними життєвими колізіями, часто досить драматичними. Він з того покоління, якому доводилося розпочинати нову соціалістичну добу, а, отже, якому в буремному вирі кінця 1920-х просто неможливо було застрахуватися від тих чи інших помилок. А якщо таких не було, їх все одно «знаходили», адже репресивно-винищувальна машина набирала дедалі інтенсивніших обертів. Сталінсько-беріївська сокира вже гуляла-витинала під корінь все те, що називалось українським. Василь Барка – постать апокаліптичної доби, типова для української літератури початку – кінця ХХ століття. Він найвиразніший представник творчої інтелігенції нашої діаспори, що пережила тогочасне лихоліття, і не була розстріляна чи замордована в
Василь Барка (справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет) народився 16 липня 1908 року в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині. Батько його служив у козачі частині, повернувся покаліченим з російсько-японської війни. Сім’я постійно бідувала, батько теслював, доглядав з трьома синами чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, що виробляли кінське спорядження для армії Будьоного. Очерети переїхали у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївки, куди Василь ходив до трикласної початкової школи. З 1917 року він навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворене на трудову школу.
У 1927 році Василь Барка закінчив Лубенський педтехнікум, працював учителем фізики й математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі.
Улюблений предмет хлопця – література, він захоплювався творчістю Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, Ф.Достоєвського, М.Коцюбинського, В.Стефаника. Вивчав марксизм, але «Красиві» теорії не задовольняли серце.
1928 році через конфлікт з місцевими партійними керівниками В.Барка поспішно виїздить на Північний Кавказ до м. Краснодар, де вступає до місцевого педінституту на філологічний факультет.
У 1930 р. у у Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи»: «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово-ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Поета змушують прилюдно каятись на зборах РАППу (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив).
Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», на «виробничі сюжети». Поезії цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де автор був у «творчому відрядженні». У літку 1932 року Василь Костянтинович одружується з черкешенкою – вчителькою, яка згодом поміняла педагогіку на театральне мистецтво. Від цього шлюбу народився син Юрій.
Писати на замовлення поет більше не може, тому обирає «добровільну поетичну німоту», хоча продовжує творити: «для себе». На жаль, всі ці твори загинули під час війни. Почувши про вільний конкурс до аспірантури, Барка подає документи і стає аспірантом українського відділення Московського педагогічного інституту. Одночасно поет працює в Краснодарському художньому музеї науковим співробітником. І там пильні ідеологічні наглядачі добачили «контрреволюційність» в оформленні експозиції (використав твори митців релігійної тематики), за що Барка навіть було віддано під суд. Врятувався поет випадково через зміну настроїв у Кремлі. Барка — науковець читає курс лекцій з історії західноєвропейських літератур у Краснодарі, працює над кандидатською дисертацією про стиль «Божественної комедії» Данте.
У 1940 р. він успішно захистив дисертацію у Москві. Після цього читав курс історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.
У 1941 р. Василь Барка пішов добровольцем у «народне ополчення», хоча мав можливість бути звільненим за станом здоров’я.
Підчас одного з наступів німців у 1942р. був тяжко поранений. Виходили його, незважаючи на ризик, чужі люди. Німці загрожували покаранням за допомогу пораненим радянським воїнам; а з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився живий після бою з німцями — «зрадники Батьківщини». В.Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати з «режимом». Видужавши, працював коректором у місцевій газеті «Кубань».
У 1943р. було оголошено мобілізацію всіх чоловіків на роботи в Німеччині. Війна назавжди розлучає В.Барку з рідними. У важкому зимовому переході поет писав вірші, більшість з яких загубилися. Цього ж року він обрав собі псевдонімі, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне»). Зміною прізвища на псевдонім намагався захистити свою сім’ю від переслідувань. У Берліні Василеві Барці вдалось вирватися з табору. Працював коректором у видавництві «Голос».
У 1945 р, після розгрому Берліна разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ділі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Розпочав перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953р.
У 1946р. у Німеччині вийшла збірка його поезій «Апостоли», у 1947р. з’явилась збірка «Білий світ».
Письменник намагався перебратися до Франції, але невдало. У 1950 р. з офіційного дозволу В.Барка переїхав до Америки, там працював над історією української літератури, видав окремі частини під назвами «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм», «Правда Кобзаря» (1961). Писав релігійно-філософські та літературознавчі есе, перекладав. Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода».
Поетичні збірки «Псалом голубиного поля», «Океан» вийшли у 1958—1959 роках.
Протягом 1958—1961 pp. В.Барка працював над романом «Жовтий князь», він був опублікований 1963 р. окремою книгою в Нью-Йорку (перевиданий 1968р.; 1981р. вийшов у перекладі французькою; і тільки 1991 р. з’явився в Україні).
У 1968 р. вийшла поетична збірка «Лірник» (відповідно до естетичних традицій «нью-йоркської школи»).
Протягом 1969—1988 років письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). В цей час вийшла епічна поема «Судний степ», 2 і З томи поезій «Океан», поетична збірка «Свідок для сонця шестикрилих» (Нью-Йорк, 1981) Титульним твором письменника є поема «Кавказ» - поетичний твір обсягом 770 сторінок. Цю книжку автор писав усе своє життя. Навіть у 2003-му, перед смертю.
Безперечно, творчість Василя Барки належить до елітної культури. Її варто осягати поступово, невеликими дозами, як читається, наприклад, Біблія, як приймаються хворими дорогі, але дуже якісні ліки... Вона ніколи не буде читатися «широким загалом», та це й не потрібно. Досить того, що світло від неї неодмінно розливатиметься в нашій свідомості й довкола, непомітно зцілюючи душі.
Цю особливу місію покликана виконувати саме Барчина поезія як серцевина його творчого доробку, хоча варто наголосити на цілісності його духовного світу, хоч і трансформується він через різні жанри, проявляючись у кожному інакше.
Унікальність Василя Барки в тому, що це людина, яка заради місії митця відмовилася від самої себе. Тому саме в його поезії можна знайти те, що зараз найбільше потребує наше суспільство, нація.
У доробку Василя Костянтиновича чільне місце займають художні полотна. Серед них – пейзажі Глен Сплею та інших місць, виконані у 60-70-х роках, малюнки, етюди. Його малярська манера цікава, базується на імпресіоністичному сприйнятті й відображення природи. Він тонко вловлює зміни освітлення, рух повітря і кольори лісу в різні пори року.
Останні роки життя Василь Барка провів у Глен Спеї (штат Нью-Йорк), працюючи над своїми творами у мальовничій , що нагадувала Карпати, гірській місцевості у будинку відпочинку «Верховина». Серед цієї гірської природи прожив 32 роки. Там написав більшість своїх творів.
Помер Василь Барка на 95-му році життя у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003р. Похований у Бавнд-Бруку.





Шукайте інформацію на Інтернет-сайтах


• dovidka.biz.ua/vasil-barka-biografiya-skorocheno/
• www.ukrlitzno.com.ua/vasil-barka-zhittyevij-ta-tvorchij-shly.
• md-eksperiment.org/post/20170311-biografiya-vasilya-barki
• https://www.ukrtvory.com.ua/barka_biography.htm
• kolo.news/category/suspilstvo/2329
• www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=31
• www.ukrlib.com.ua/referats/printit.php?tid=11841
• holos.fm/page/golodomor-ne-zlamav-vasil-barka
• https://day.kyiv.ua/uk/article/.../samitnik-v-okeani-zhittya

КУПАЛЬСЬКА НІЧ - ВІЧНА ЧАРІВНИЦЯ

Категорія: Відзначаємо, святкуємо, пропонуємо

Народознавча година

НІЧ КУПАЛЬСЬКА – ВІЧНА ЧАРІВНИЦЯ
КУПАЛЬСЬКА НІЧ - ВІЧНА ЧАРІВНИЦЯ

У ніч купальську, тиху
Запалимо вогонь
Щоби біда і лихо
Стояли осторонь
Добро, що є навколо,
Єднається в цей час,
Хай сила зла ніколи
Не опанує нас!
Бажаємо здоров'я
І дітям, і старим,
Щоб лиш добро збувалось
І вдача посміхалась,
Мов сонцем золотим!

Архів новин

Октябрь 2019 (1)
Сентябрь 2019 (5)
Август 2019 (7)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)

^