Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Голос власної душі

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

[/center]Голос власної душі
(зустріч з поетесою Тетяною Володай)

[right]9 жовтня в Києво-Святошинській центральній районній бібліотеці для дорослих відбулося свято поезії та музики "Голос власної душі"
Шанувальники поезії та авторської пісні мали нагоду поспілкуватися з творчістю Тетяни Володай - лауреата премії ім. Володимира Самійленка, члена Національної спілки письменників України, вчительки за фахом і поетом за станом душі. Надзвичайно лірична поетеса, талановитий журналіст.[/right]
[center]Голос власної душі

Стебницький Петро Януарович

Категорія: Серія "Наші славні земляки" / Українська революція 1917-1921 роки

Серія «Наші славні земляки»
Стебницький Петро Януарович
(до 100-річчя Української революції 1917-1921 рр)


Стебницький Петро Януарович



Петро Януарович Стебницький - державний та громадський діяч, публіцист (літературні псевдоніми П.Смуток, А.Ірпінський, П.Хмара тощо) народився 25 листопада 1862 року в селі Гореничі Київського повіту в родині священика. Батько був людиною освіченою, піклувався про місцеву парафіяльну школу та школу грамотності, які він заснував. Петро Стебницький теж навчався спочатку в церковнопарафіяльній школі. З 1872 по 1881 рік навчався у першій Київській гімназії, закінчив її з срібною медаллю. У 1881 році став студентом фізико-математичного факультету Київського університету св. Володимира. Закінчив його у 1886 році, отримавши ступінь кандидата наук.

"Я такий, як кольори у Реріха"

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Відділ культури національностей та релігій
Києво-Святошинської РДА
Києво-Святошинська
центральна районна бібліотека
для дорослих

«Я такий,як кольори у Реріха…»

(до 70-річчя від дня народження
Володимира Петровича Корнійчука)

Біобібліографічний покажчик

Представлені у біобібліографічному покажчику матеріали знайомлять із життям і творчістю українського письменника Володимира Корнійчука.
Адресоване бібліотечним працівникам, всім, хто цікавиться питаннями української літератури.



Матеріал підготувала – Волкова Я.А.
головний методист ЦРБ

Відповідальна за випуск - Гулєвата Н.В. директор
Києво-Святошинської районної ЦБС,
заслужений працівник
культури України

Комп’ютерний набір - Томко О.М.















































[left]
На людях ми - одні,
вдома – інші,
за робочим столом – треті.
І лише перед собою і Господом – істинні..
В.Корнійчук[/left]

Відомий сучасний український письменник, театральний критик, журналіст, хореограф , музикознавець і видавець Володимир Корнійчук народився 24 серпня 1947 року в селі Цибулеві на Черкащині. З 1959 року проживає у м. Вишневому Київської області.
Навчався у Цибулівській середній школі, згодом – у Крюківщинській. Закінчив хореографічний факультет Київського культурно-освітнього училища, театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, аспірантуру в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.. М.Рильського НАН України.
Працював редактором у Головній редакції літературно-драматичних передач Держтелерадіомовної компанії України, старшим редактором відділу літератури журналу «Україна», літературним редактором видавництва «Музична Україна».
Понад двадцять років був головним редактором «Української музичної газети», заснованої музичним товариством ім. М Леонтовича у перший день Різдва Христового – 7 січня 1926 року – і відновленої зусиллям Національної всеукраїнської музичної спілки у 1993 році. Зосібно, В. Корнійчук – один із подвижників відновлення «Української музичної газети». Водночас – віце-президент Асоціації діячів хореографічного мистецтва з питань преси, очолює прес-центр Київської муніципальної академії танцю. Нині – головний редактор журналу «Музика» Національного газетно-журнального видавництва, що діє під егідою Міністерства культури України.
Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Національної всеукраїнської музичної спілки, Національної Спілки театральних діячів України, Національної хореографічної спілки України, Правління Українського фонду культури, Черкаського земляцтва «Шевченківський край» у м. Києві, почесний громадянин міста Вишневого.
Заслужений журналіст України, лауреат премії Ліги українських меценатів ім. Дмитра Нитченка, Міжнародної премії ім. С.Гулака-Артемовського, премії в галузі театрознавства і театральної критики Національної спілки театральних діячів України, літературно-мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото» та Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького Українського фонду культури, премії Національної всеукраїнської музичної спілки. Указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета нагороджений Орденом Святого Рівноапостольського князя Володимира Великого ІІІ ступеня,Орденом Святого Архістратига Михаїла, Орденом Святого Миколая Чудотворця за заслуги у відродженні духовності України. Нагороджений Ювілейною медаллю з нагоди 25-річчя Українського фонду культури та «Почесна відзнака» Національної спілки письменників України. Звання «Почесний громадянин міста Вишневого» Корнійчуку Володимиру Петровичу присвоєно рішенням XLІІ сесії VІ скликання № 1-01/ XLІІ6-18 від 20.11.2014 року.
5 січня 2017 року в Держкомтелерадіо відбулося засідання Комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року». Шляхом таємного голосування було визначено видання, подане для участі у конкурсі, яким Комітет пропонує присудити премію за 2016 рік. У номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства» серед 28 претендентів переможцем визначено видання Володимира Корнійчука «Марія Заньковецька» .
Понад 20 років Володимир Корнійчук, як письменник, театрознавець і журналіст, веде активну громадську і просвітницьку діяльність, як у м. Вишневому, так і в Києво-Святошинському районі Київської області.
Починаючи з 1995 року ним проведені численні презентації авторських книг у школах рідного міста, Києво-Святошинській районній бібліотеці для дорослих, музеях, бібліотеках району та області. Тож, даруючи дітям і бібліотекам свої нові прозові, поетичні,театрознавчі та музикознавчі видання В.Корнійчук поповнює своїми книгами, як бібліотеки м. Вишневого, так і книгозбірні району і області. Адже неодноразово брав і бере участь у літературно-мистецьких святах «Веселки над Київщиною», районних конкурсах дитячої творчості «Зерна доброти», Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, щорічних березневих вшануваннях Т.Шевченка у рідному Вишневому та інших важливих громадсько-просвітницьких заходах.
А такі його книги, що вийшли тисячними тиражами за державною програмою «Українська книга», як «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки», «Марія Заньковецька. Світова велич генія національного» та «КольороМузика Слова», розіслані Державним комітетом телебачення і радіомовлення України по всіх центральних і обласних бібліотеках нашої держави.

В.Корнійчук, як людина мисляча, віддавна дошукується місця нашого у Всесвіті, прагне сягнути Вищого Космічного Розуму.
Як народжуються його вірші? Пошукаємо відповіді у автора: «Дуже просто: під час ходи, поїздки чи звичайнісінької роботи. Та, переважно, коли біжиш босоніж, полем, на зустріч небесному соняху, котрий щойно розквітає. Тоді й народжуються вірші. Та є ще одна таїна: ті слова приходять до мене з неба, навіть тоді, коли їх зовсім не чекаєш – лишень записуєш на нотоносці душі і стиха зітхаєш… І весь секрет».
Новелам Володимира Корнійчука притаманний глибокий психологізм, асоціативна манера письма, несподіваність і парадоксальність сюжетних поворотів, активне використання гротеску, парадоксу, фантасмагорії, детективу, музичних композиційних форм.
Верлібрам, поезіям у прозі автора характерна філософська заглибленість у сутність буття, імпресіонізм у передачі найтонших порухів душі, метафоричне бачення світу: Володимир Корнійчук – один із небагатьох сучасних українських письменників , який упродовж чотирьох десятиліть активно працює у досить складному, оригінальному і раритетному літературному жанрі – поезій у прозі, заснованому ще у давній Елладі понад два тисячоліття тому, і який розвинувся в екзотичній і загадковій Країні Вранішнього Сонця – Японії.
Відчувається ретельна робота над кожним словом, кожною фразою, коли безжально відсікається усе зайве, і залишається довершеність: «Слово для мене святе. І коли працюю над Словом, то відчуваю його не лише на смак, дотик, а й тембр і колір. Тоді воно звучить у мені мелодією божественною, слугує тим робочим матеріалом, яким для скульптора є гіпс, живописця – акварель, скрипкового майстра – деревина, композитора - нота, балетмейстера-па, щоб витворити з нього одне-єдине незрадливе Слово».
Володимир Петрович Корнійчук людина щедрої душі, він поспішає поділитися своїми думками з читачем: «Вірші – то як сповідь: висловишся і … легше на душі стає…» І водночас зізнається: «Вірші – то оголена душа моя, яку завжди боюся показувати людям». Але в пісні його сповідальній немає фальшивих нот. Бо щирий він і відвертий не тільки наодинці з собою, а насамперед перед Богом.
Основні дати життя і творчості
24 серпня 1947– народився на Черкащині в с. Цибулів Монастирищенського району

1954-1958 – навчався у Цибулівській середній школі

1959 – батьки переїхали до станції Жуляни – нинішнього міста Вишневе

1960-1964 – навчався у Крюківщинській середній школі

1964-1967 – студент Київського культурно-освітнього училища. Нині – Київський коледж культури (хореографічний факультет)

1967-1968 – художній керівник Будинку культури села Жуляни

1969 – одружився з фельдшером Вишнівської швидкої медичної допомоги – Ніною Залюбовською

1968-1973 – студент Київського інституту театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого. Нині – Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (театрознавчий факультет)

1973-1976 – редактор Головної редакції літературно-драматичних передач Держтелерадіокомітету України

1980 – аспірант Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського. Нині – НАН України (відділ театрознавства)

1980-1982 – художній керівник Київського поліграфічного училища №6

1982-1987 – старший редактор відділу літератури журналу «Україна»

1988-1991 – літературний редактор видавництва «Музична Україна»

1991 ( і донині) – віце-президент Асоціації діячів хореографічного мистецтва з питань преси

1993-2014 – головний редактор «Української музичної газети», один з ініціаторів її відновлення при Національній всеукраїнській музичній спілці


2015 (і донині) – головний редактор науково-популярного журналу «Музика» Національного газетно-журнального видавництва, що діє під егідою Міністерства культури України



Нагороди, відзнаки, почесні звання

Членство Володимира Корнійчука
у Національних творчих спілках України

1985 – член Національної спілки журналістів України

1992 – член Національної всеукраїнської музичної спілки

1997 – член Національної спілки письменників України

2002 – член Національної спілки театральних діячів України

2005 – член Національної хореографічної спілки України

2001 – член Правління Українського фонду культури

2006 – член Черкаського земляцтва «Шевченків край» у м. Києві

Державна нагорода

2001 – удостоєний почесного звання «Заслужений журналіст України» (Указ Президента України Л.Кучми від 3 квітня 2001 р., №703. м.Київ)

Церковні нагороди

2007 – Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета від 23 серпня 2007 р. №1788. м. Київ)

2012 – Орден Святого Архістратига Михаїла (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета від 29 серпня 2012 р. №2371. м. Київ)

2017 – Орден Святого Миколая Чудотворця (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета від 31 липня 2017 р. №2598. м. Київ)

Інші нагороди

2012 – медаль Національної спілки письменників України «Почесна відзнака»

2017 – медаль «30 років Українському фонду культури»


Літературно-мистецькі премії

2000 – премія імені Дмитра Нитченка Ліги українських меценатів
2002 – Міжнародна премія імені С.Гулака-Артемовського
2006 – премія в галузі театрознавства і театральної критики Національної спілки театральних діячів України
2008 – літературно-мистецька премія імені Дмитра Луценка «Осіннє золото»
2008 – літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького Українського фонду культури
2012 – премія Національної всеукраїнської музичної спілки
2016 -премія Президента України “Українська книжка року”

Почесний громадянин міста Вишневе

2014 - Звання «Почесний громадянин міста Вишневого» Корнійчуку Володимиру Петровичу присвоєно рішенням XLІІ сесії VІ скликання № 1-01/ XLІІ6-18 від 20.11.2014 року.

Твори Володимира Корнійчука :
Духовні поезії у прозі [В.Корнійчука]/ Літературне сузір’я: Твори письменників Святошинського краю.-К., 2006.- С.541-563
Корнійчук Володимир [поезія]/ «…Ота стежина в нашім краю»:Антологія поетів Київщини; [упоряд. А.І.Гай, худ О.А.Курило].-Біла Церква, 2007.-С.406-408
Корнійчук В.П. Духовні Роси або Розсипані думки книгою зібрані [Текст]/В.П.Корнійчук.-К.:Кий,2010.-287 с.
Корнійчук В.П. КольороМузика Слова [Текст]: мальовані поезії у прозі, новели/В.П.Корнійчук.- К.:Жнець, 2016.-192 с.:іл.
Корнійчук В.П. Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки [Текст]: художньо-документальна повість/В.П.Корнійчук.-К.:Криниця, 2012.-496С.:іл.
Корнійчук В.П. Марія Заньковецька. Світова велич генія національного [Текст]: мистецтвознавче дослідження/В.П.Корнійчук; передм. Л.І.Андрієвського.-3-тє вид., доп.-К.:Криниця, 2015.-496 с,:іл.
Корнійчук В.П. Роздуми про театр, музику, літературу… [Текст]/В.П.Корнійчук.-К.:Фенікс, 2007.-320 с.:іл.
Корнійчук В.П. Шукачі женьшеня [Текст]: новели, повісті/В.П.Корнійчук.-К:.Молодь,1995.-176 с.
Корнійчук В.П. Усе те ...бачив [Текст]: К.:”Стін”,2001.-200с.
Корнійчук В.П. Я такий, як кольори у Реріха…або Духовні роси [Текст]/ В.П.Корнійчук.-К.:ТОВ «Поліграфцентр «ТАТ», 2005.-69 с.
Як зачую «Запорозький марш»: вибране [В.Корнійчука] ]/Вишневе сузір’я: Поетичний альманах; [упоряд. і худ оформ. В.Лямічев].- Вишневе, 2010.- С.121-129

Література та періодичні видання про
Володимира Корнійчука

Андрієвський Л. Незабутня Марія Заньковецька [Про книгу В.Корнійчука]/Леонід Андрієвський//Літературна Україна,2015.-С.10
Володимир Корнійчук [матеріали з життя та творчості В.Корнійчука]/Вишневе сузір’я: Поетичний альманах; [упоряд. і худ оформ. В.Лямічев].- Вишневе, 2010.- С.120-121
З піснею в серці: [В.Корнійчука]// Літературне сузір’я : Твори письменників Святошинського краю;[упоряд. Л.М.Литвин].-Київ, 2006.- С.540-541
Дорошенко Т. Нова книга Володимира Корнійчука: [презентація кн.. вишнівчанина В.Корнійчука Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки]/Тетяна Дорошенко//Наше місто.-2013.-8 лют.-(№5).-С.7
Дорошенко Т. Чарівніший з чарівників: [слово про В.Корнійчука]/Тетяна Дорошенко//Наше місто.-2013.-8 лют.-(№5).-С.7
Ковальчук Т. «Володимир Корнійчук вражає нас словом інтелектуальним, образним і точним…»:[інтерв’ю з В.Корнійчуком]/Тетяна Ковальчук//Українська літературна газета,2016.-№3.-С.8,9
Ковальчук Т. «Володимир Корнійчук вражає нас словом інтелектуальним, образним і точним…»:[інтерв’ю з В.Корнійчуком]/Тетяна Ковальчук//Українська літературна газета,2016.-№4.-С.8,9
Костенко Л. У Вишневому презентували книгу, яка стане раритетом: [презентація кн.. В.Корнійчука Марія Заньковецька. Світова велич генія національного в ЦРБ]/ Лариса Костенко//Наше місто.-2016.-25 берез.-С.4
Куцак Н. Феномен невмирущості Марії Заньковецької: [ презентація кн. В.Корнійчука в ЦРБ]/Наталка Куцак//Новий день.-2016.-25 берез.-С.4
Лапенкова А. Закоханість у Вишневе: з дитинства і назавжди: [ почесний громадянини Вишневого В.Корнійчук]/Анна Лапенкова//Наше місто.-2014.-№37.-С.6
Лисенко І. Нова книга про Марію Заньковецьку:[книга В.Корнійчука] /Іван Лисенко//Слово просвіти, 2016.-№23.-С.13
Сікорська І. Світова велич генія національного [про книгу В.Корнійчука «Марія Заньковецька,,,»]/Ірина Сікорська// Культура і життя, 2017.-№- С.
Степанченко Г. Велич Марії Заньковецької у дослідженні В.Корнійчука /Галина Степанченко//Українська літературна газета.-2016.-№17.-С.19
Степанченко Г. Музика у творчості Володимира Корнійчука: [ роздуми над книгою В.Корнійчука «КольороМузика Слова»] /Галина Степанченко//Літературна Україна.-2017.-С.14
Ларіонов П. Такі актори народжуються раз на століття: театральний критик [житель м. Вишневе] Володимир Корнійчук уперше дослідив психологічні особливості творчості Марії Заньковецької/Павло Ларіонов//Урядовий кур»єр.-2016.-23 січ. – С.8
Пікуль Є. Презентація книги Володимира Корнійчука [презентація кн.. В.Корнійчука Марія Заньковецька. Світова велич генія національного в «Українському домі» м. Києв]/Євген Пікуль//Новий день.2015.-19 груд. (№50).-С.10
Пікуль Є. Презентація книги В Корнійчука «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки/Євген Пікуль//Новий день.2013.-16 лют. (№7).-С.5

Наша біль, наша пам'ять (інформація про мешканців Києво-Святошинського району, які загинули у зоні АТО)

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об‘єднався нині проти російського агресора. Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви – захисники, воїни.
Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. Це бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.
Війна. Просто слово. П'ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов...

Щорічна премія Президента України "Українська книжка року"

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №137/2017
Про присудження щорічної премії Президента України "Українська книжка року"
На підставі рішення Комітету зі щорічної премії Президента України "Українська книжка року" постановляю:
1. Присудити щорічну премію Президента України "Українська книжка року":
книжковим виданням "Синій зошит. Аркуші днів світящих" і "Лад" у номінації "За видатні досягнення у галузі художньої літератури";
книжковому виданню "Марія Заньковецька" у номінації "За вагомий внесок у розвиток українознавства";
книжковому виданню "Їжак Вільгельм" у номінації "За сприяння у вихованні підростаючого покоління".
2. Присвоїти звання лауреата премії Президента України "Українська книжка року":
за книжкові видання "Синій зошит. Аркуші днів світящих" і "Лад":
ДОЧИНЦЮ Мирославу Івановичу - авторові;
видавничо-поліграфічному комбінату "Карпатська вежа" - видавництву;
за книжкове видання "Марія Заньковецька":
КОРНІЙЧУКУ Володимиру Петровичу - авторові;

товариству з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Криниця" - видавництву;
за книжкове видання "Їжак Вільгельм":
СТУС Тетяні Василівні - авторові;
товариству з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Віват" - видавництву.
Президент України П.ПОРОШЕНКО
18 травня 2017 року

Вітаємо нашого земляка Володимира Петровича Корнійчука з почесною нагородою і бажаємо нових творчих успіхів.

Неперевершений майстер. Пацан Юрій Іванович: біобібліографічний покажчик

Категорія: Серія "Наші славні земляки"


[/center][center]Неперевершений майстер. Пацан Юрій Іванович: біобібліографічний покажчик
[medium

Мистецтво, народжене з відчаю
Талановитий митець, майстер пейзажного живопису Юрій Іванович Пацан народився 11 грудня 1963 року в селі Пархомівка Володарського району Київської області. Дитинство Юрія пройшло як у всіх дітей - весело і безтурботно. У 1981 році закінчив школу, а згодом пішов до армії. З 1982 року по 1984 рік служив в армії.
З майбутньою дружиною Юрій познайомився в школі. Тетяна потрапила в дев’ятий клас Пархомівської школи із сусіднього села, де навчалася у восьмирічці. Дівчина дуже сподобалася Юрію своєю вдачею – симпатична, весела. Чотири роки зустрічалися – у школі й після її закінчення, коли Юрій навчався на електрика в ПТУ, а Тетяна – у столичному педуніверситеті. Звісточками підтримувала його під час служби в армії. Це визначило їхню долю. У 1985 році одружилися. Незабаром зняли куток у селищі Чабани, що в Києво-Святошинському районі.
У 1986 році Юрій Іванович брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. «Рік Чорнобиля» залишив знак у житті Юрія: він отримав другу категорію ліквідатора, на щастя, без істотних втрат для здоров’я, хоч того лихого літа він 5 разів побував біля реактора. А потім закінчив індустріальний технікум в Ірпені, де отримав ще одну спеціальність техніка-технолога, організатора виробництва.
До 1999 року Юрій Іванович працював токарем на заводі, малювати навіть і не думав, тільки іноді цікавився кресленням.
До малювання Юрій Пацан прийшов після того, як потрапив в автомобільну катастрофу. Улітку 1999-го до рідної Пархомівки Юрій намагався встигнути засвітло. Довгий липневий день, але ще довга низка сільських турбот. В останній поворот він не в’їхав – влетів. І в душі похололо – чоловік неспішно переводив через дорогу корову. Кермо різко вправо, педаль гальма до упору, пронизливий скрегіт днища бордюром, глухий удар у дерево, і похитнулося із ним небо – ось все, що запам’ятав. Машина відновленню не підлягає, повідомили на СТО. Тіло Юрія – теж, винесли вердикт лікарі. Майже тиждень лікарі боролися за його життя . Характер пошкоджень, у тому числі голови, не давав ніяких гарантій. Із такими травмами майбутнє однозначно у інвалідному візку. У кращому випадку…
Через тиждень Юрій вийшов із коми. Відкрив очі. Щось ледь чутно прошепотів мамі й почав задихатися на її очах. З’ясувалося , що у легенях накопичувалася рідина, а до перебитого хребта додалися чотири зламаних ребра. Одне з них прошило легеню. Лікарі зробили все що могли, і коли найгірше залишилося позаду, хірург зауважив: «Від нас уже нічого не залежить. Лише від тебе, хлопче». Багатомісячна нерухомість відгукнулася пролежнями. Юрія обтяжували лікарняні палати і дружина вирішила забрати чоловіка додому. У 36 років майбутній живописець опинився прикутим до ліжка. Подружжя почало жити по-новому. Вона з дочками – 13-річною Іванною та 11-річною Інною – турботами про нього. Він тяжкими роздумами про майбутнє. Раніше він жив турботами про дружину й доньок. Аби родина була забезпечена всім необхідним, щоб Тетяна не переймалася, як прогодувати сім’ю. А тепер у них всі думки про нього: як нагодувати – з ложечки, як допомогти – позбутися пролежнів, болю, відчаю.
Однак пролежати все життя не входило в його плани. Його життєве кредо – «Я живу, а не проживаю». І Юрій почав шукати рятівний вихід. Чотири роки лікарі забороняли Юрію сидіти – тільки лежати. Але щоденні багатогодинні вправи з гантелями й гирею, підтягування на турніку і масажі мали результат – чоловік міг сісти, потім почав упевнено пересуватися в моторизованому інвалідному візку. Стару автівку він власноруч переробив на ручне керування. Ось тоді, після аварії, і з’явився в нього потяг до мистецтва. Юрій Іванович переконаний: треба було страждати, мучитися, терпіти поразки, щоб згодом перемогти себе, наповнитись духом мужності і любові.

Світ творчості і краси Юрія Пацана

Лежачи, Юрій починав створювати вироби з пластикових пляшок, з яких виходили квіти, листя та гілки. Добрий товариш Юрія порадив не робити витвори з пляшок через те, що при плавленні пластик виділяє токсичні випари, що шкідливо для легенів, краще спробувати малювати. Потім Юрій Іванович перейшов на різьбу по дереву і робив невеличкі рамки з візерунками. Першою серйозною темою творчості художника стали ікони, які він вдало перемальовував із церковних календарів, тому що на створення чогось свого потрібно було отримати благословення. Церква дала майстру благословення і він спершу зробив ікону Герасима, Іона та Питирима, а потім образ Ісуса Христа. Дві найкращі роботи з ескізів Миколи Реріха художник подарував Покровській церкві, що у рідному селі Пархомівка. У написанні святих образів він знаходив розраду душі.
Згодом узявся за олійні фарби – по книгах і журналах вивчав художні прийоми і принципи створення мальовничих полотен – від ґрунтовки і виготовлення підрамників до остаточного завершення картини. Найулюбленіший жанр Юрія – пейзажі. Потроху він цікавився технікою художнього письма знаних майстрів. «У мене просто пішов потяг до живопису, до поезії на полотні. Щоб відтворити це, необхідна теоретична база: якою технікою краще малювати, як змішувати фарби для відтінків – нюансів вистачає. Не випускаю із рук пензля більше 15 років. Мене цікавив спочатку живопис Шишкіна, потім Шевченка, Пимоненка, Орловського, Сошенка, Левченка – тих українських класиків, які на своїх полотнах показували село. Я хочу продовжувати цей класичний живопис. Сам я родом із села, отож хочу зберегти пам’ятне для майбутніх поколінь. Щоб не сталося, своє життя потрібно писати. Не олією, а просто залишити по собі гарний слід», – пояснює Юрій. Весь живопис Юрія Пацана суцільно пластичний і об’ємний, для нього характерні плавні лінії, спокійні округлі ритми.
Усе, що творить Юрій Іванович – результат важкої праці. Коли не міг сидіти, малював лежачи на животі. Не маючи можливості виїжджати на природу, по допомогу звертався до власної пам’яті та уяви. «Усе, що колись бачив, - стверджує він, - намагаюся перенести на полотно». Багато в цьому йому допомагають дочки – вони часто фотографують красу рідного краю, які потім художник переносить на полотно. Художник створює свої шедеври мастихіном (Мастихі́н — художній шпатель різних розмірів з тонким продовгуватим сталевим стеком. Використовується для змішування олійних фарб, для нанесення фарб з туб на палітру, існує також техніка малярства мастихіном (фарба наноситься на основу не пензлем, а мастихіном, утворюючі нові, цікаві, візерунки) , пензликами, пише лише олією і тільки на полотні (іншим і не пробував). Ескіз відразу наносить фарбами, не користуючись олівцем до самого фіналу роботи над картиною. Може починати в думці одне , а завершувати по-іншому. Сміливо можна стверджувати, що всі картини писані серцем – наскільки барвистим і реальним є кожне полотно.
Нині його доробок складає майже 1000 картин. Роботи Юрія Івановича нині прикрашають приватні колекції поціновувачів мистецтва з Греції, США, Канади, Китаю та Німеччини, кабінети духовних і політичних діячів України. Він належить до тієї рідкісної категорії митців, для кого творчість – то не лише спосіб самовираження, а й щоденна духовна робота, якою він живе.
На персональні виставки Юрія приходять відомі художники – Леонід Андрієвський, Микола Шелест, майстри, визнані за кордоном. Леонід Андрієвський на одній з виставок Юрія Пацана сказав таке: «Юро, все дуже гарно, але ми тебе до нашої школи не візьмемо. Юро, ти сам себе знайшов. Школи тобі не потрібні».
Тема катастрофи на ЧАЕС не знайшла відображення на полотнах живописця. Як зазначає художник, йому не подобається зображувати смерть та руїни. Живописцю не треба виносити руїни та смерть на полотно, життя здорове та прекрасне, а наслідки Чорнобильської аварії жахливі.
Не відображає Юрій Іванович і сюжети Майдану та війни на Донбасі. «Якщо мене попросять намалювати Хрещатик, намалюю у первозданному вигляді, зроблю акцент на красі архітектури. Українцям треба разом зосередитися на творчому та доброму, і тоді ми переможемо і пересилимо будь-якого ворога», – каже художник.
Персональні виставки художника
Вже на початку 2001 року творчий багаж художника становив більше 500 полотен. Основний напрям творчості Юрія – пейзажі. Поля, ліс, річки і долини оживають завдяки талановитим рукам художника.
З 2002 року Юрій Іванович - активний учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних художніх фестивалів і виставок, в тому числі і персональних, а саме:
2002 – виставка в селі Вівчарі
2003 – Всеукраїнський фестиваль творчості людей з обмеженими фізичними можливостями (Експоцентр України)
2003-2005 – Національна виставка «Милосердя – 2003, 2004, 2005» Експоцентр України.
2004 – виставка робіт інвалідів параолімпійських іграх в Афінах.
2004 – персональна виставка в Київській обласній державній адміністрації.
2004-2010 – Всеукраїнські виставки у Міністерстві праці та соціальної політики України, Український дім.
2005 – виставка «Україна Соборна і Вільна» благодійний фонд «Ренесанс» м. Київ.
2005 – персональна виставка в Міжнародному Благодійному фонді «Духовна спадщина» м. Київ.
2005 – учасник Всесвітньої виставки народної творчості. Японія «Аічі».
2005 – персональна виставка в с. Пархомівка
2005 – учасник Міжнародної виставки творчості інвалідів (Албанія, Росія)
2005 – учасник виставки в Музеї книгодрукування Києво-Печерської Лаври
2005 – учасник Всеукраїнської виставки до Міжнародного дня інвалідів в Українському Домі
2006 – персональна виставка в музеї М. Островського. М. Боярка.
2007 – учасник виставки до Міжнародного дня інвалідів в Національному музеї Т. Г. Шевченка м. Київ.
2007 – учасник виставки в секретаріаті Президента України.
2008 – персональна виставка в Київській обласній державній адміністрації.
2008 – персональна виставка в с. Малютянка в музеї М. Пимоненка.
2008 – персональна виставка в Національному музеї Т. Г. Шевченка м. Київ.
2009 – персональна виставка в Москві в музеї ім. М. Островського. Лауреат премії ім. М. Островського.
2009, 2011 – персональна виставка в Центрі російської науки і культури в м. Київ.
2009-2010 – персональна виставка, Крим м. Саки.
2010 – відкрита постійнодіюча галерея «Палітра» в смт. Чабани. Персональна виставка до Дня художника.
2010 – присвоєно звання «Почесний громадянин Києво-Святошинського району».
2011 – учасник і організатор фестивалю «Моя Київщина» людей з обмеженими можливостями, Крим м. Саки.
2012 – персональна виставка у Фонді культури України
2012 – персональна виставка у будинку Уряду.
2012 – персональна виставка в Картинній галереї Центру культури та мистецтв НТУУ «КПІ» м. Київ.
2013 – персональна виставка у столичному Будинку вчених м. Київ.
2014 – персональна виставка в художньо-літературному меморіальному музеї ім.. Миколи Островського м. Шепетівка.
2015 - перша ретроспективна виставка живопису Юрія Пацана « Село у нашій Україні – неначе писанка, село…» у Меморіальному музеї « Хата на Пріорці» та чудовому парку Березовий Гай м. Київ.
2015 – персональна виставка «Україна в моєму серці» в історико-етнографічному музеї «Бойківщина» м. Самбір.
2015 – персональна виставка у Центрі Української Культури та Мистецтва
2015 – вернісаж робіт «Кардіограма мого серця» у Боярському краєзнавчому музеї.
2016 – персональна виставка «СвоєРідне» в Арт-галереї «Мануфактура» с. Ходосівка.

Нагороди Юрія Пацана

2003 – Лауреат ІІ ступеня на Всеукраїнському фестивалі творчості інвалідів
2008 – нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ степені Президентом України В. А. Ющенко.
2009 – Лауреат премії м.. М. Островського (персональна виставка в Москві в музеї м.. М. Островського)
2009, 2011 – нагороджений золотою медаллю м.. М. Островського ( персональна виставка в Центрі російської науки і культури в м. Київ)
2010 – присвоєно звання «Почесний громадянин Києво-Святошинського району».
2014 – 7 листопада 2014 року отримав звання «Заслужений художник України».

Наші славні земляки

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Серія «Наші славні земляки»

Лук»яненко
Левко Григорович
Лауреат Національної премії України
імені Тараса Шевченка
Наші славні земляки


Видатний діяч українського національного руху,
один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник Української Гельсінкської Групи (УГГ),
голова Української Гельсінкської Спілки (УГС),
засновник та голова Української республіканської партії (УРП).
Засуджений у 1962 році до смертної кари, він перебував у камері смертників 72 дні й кожної миті очікував розстрілу. Його вирок врешті змінили: життя обміняли на 15 років ув’язнення. Але навіть побувавши за півкроку до смерті, Левко Лук’яненко не зрікся своїх переконань і не змінив свого способу життя. Він і далі провадив активну підпільну роботу, виношував плани, писав програми підпільних організацій, згуртовував навколо себе людей. Левко Лук’яненко провів 27 років в радянських тюрмах та концтаборах.
Народився 24 серпня 1928 року у селі Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області у селянській родині, в сім'ї Грицька і Наталки Лук’яненків. Нині проживає у с. Хотів Києво-Святошинського району.
З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як сильно пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію дипломатії і вирішив для себе, що нема нічого важливішого понад національні інтереси. У 1953 році закінчив вечірню офіцерську школу та поступив на юридичний факультет Московського державного університету імені М.В.Ломоносова. В 1954 одружився. Вів активне громадське життя.
У березні 1990 року Левко Лук’яненко був обраний депутатом Верховної Ради України І скликання від Залізничного виборчого округу № 196 (Івано-Франківська область). Був членом комісії з питань законодавства і законності, членом Конституційної комісії, заступником голови Народної Ради. Левко Лук’яненко – автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року.
У 1994 році обраний депутатом Верховної Ради України ІІ скликання від Нововолинського виборчого округу № 68 (Волинська область).
У 2002 році обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від блоку Юлії Тимошенко (№ 5 у виборчому списку).
Указом Президента України Віктора Ющенко № 665/2005 від 19 квітня 2005 року за незламну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави народному депутату України Левку Григоровичу Лук’яненко присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
У 2006 році обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від блоку Юлії Тимошенко (№ 6 у виборчому списку). Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 07.2006), член фракції «Блоку Юлії Тимошенко» (з 05.2006). 15 червня 2007 року склав депутатські повноваження і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.
Академік Академії наук вищої школи України (АНВШУ, 2001). Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (22.11.2007, за активність і наполегливість у донесенні до світової спільноти правди про голодомори в Україні у XX столітті, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність), Почесною відзнакою Президента України (орден «За заслуги» ІІІ ступеня, 1992); медаллю імені Святого Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ).
Автор книг: «Що далі?» (1989), «Сповідь у камері смертників» (1991), «За Україну, за її волю…» (1991), «Вірую в Бога і в Україну» (1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Народження нової ери» (1997), «У країні кленового листка» (1998), «Національна ідея і національна воля» (2008), «Незнищенність» (2008), «Де ти, доле України?» (2011), п’ятитомник «З часів неволі» (2005-2013), численних статей.
Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка 2016 року обрав 5 переможців із 18 претендентів у різних номінаціях. У номінації «Публіцистика і журналістика» лауреатом став незламний багатолітній політичний в’язень радянських таборів, видатний діяч українського національного руху, засновник Української Республіканської Партії, Герой України Левко Григорович Лук’яненко. Премія присуджена за 13-томне зібрання творів «Шлях до відродження».
На переконання Левка Григоровича цей шлях розпочався саме 19 листопада 1989 року, коли всі свідомі українці зібралися біля Софії Київської, аби пройти скорботною ходою і гідно поховати на Байковому кладовищі в Києві славних синів нашого народу, українських політв’язнів Василя Стуса, Юрія Литвина й Олексу Тихого. «Коли ми побачили скільки людей приєднується до нашої ходи на кожному кроці, ми зрозуміли – вже ніщо не зупинить поступ України до незалежності», – зауважує Левко Лук’яненко.
В тринадцяти томах зібрано майже все написане Левком Лук’яненком, починаючи від програми Української робітничо-селянської спілки, яка, власне, була ґрунтовною політичною програмою українського визвольного руху.
Саме в цій програмі вперше прозвучала ідея проведення референдуму щодо виходу України із СРСР, за яку Левко Григорович отримав нещадний вирок – смертну кару.
За останні роки Левко Лук’яненко безкоштовно передав до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського більше 13 тис. примірників своїх історико-філософських і просвітницько-публіцистичних творів. Вони розповсюджені серед державних і обласних наукових бібліотек, бібліотек вишів і наукових установ НАН України, зарубіжних партнерів за міжнародним документообміном. , якою ми її бачимо, чому її історичний розвиток відбувається саме так, а не інакше, чому сталася анексія Криму і окупація окремих районів Сходу України.

Використана література

Борусевич С.В. Урок –зустріч: [з Левком Лук»яненко] в Хотівському НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназія»/С.Б.Борусевич//Новий день.-2015.-5 груд.-С.2
Лук»яненко Л. Коли спекаємося московства: [презентація 13-ти томника Левка Лук»яненка]/Левко Лук»яненко//Літературна Україна.-2015.-15 жовт.-С.4
Мирослава Смірнова привітала Левка Лук»яненка з отриманням Шевченківської премії//Новий день.-2016.-12 берез.-с.1
Самійленко Л. Щасливий, бо йде шляхом, яким почав іти [лауреат премії ім.. Т.Г.Шевченка Л.Лук»яненко]/Леся Самійленко//Культура і життя.-2016.-№9.-С.11
Цвід Л. Зберегти національне обличчя. Роздуми над публіцистикою Левка Лук»яненка/Антонія Цвід//Слово Просвіти.-2016.-28 лют.-3 січ.-С.13

Наші славні земляки

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Відділ культури національностей та релігій
Києво-Святошинської РДА

Ярьомка
Світлана Миколаївна


Наші славні земляки

Світлана Ярьомко народилася 9 квітня 1989 року у м. Яготин Київської області. Нині проживає у м. Вишневе Києво-Святошинського району. Призерка міжнародних змагань з дзюдо, сумо та самбо. Вихованка Заслуженого тренера України Віктора Мужчини.
Світлана Ярьомко – українська спортсменка, майстер спорту міжнародного класу, найкраща дзюдоїста України за результатами 2015 року, її ім»я у світовому рейтингу кращих спортсменів. Цьому передувала нелегка праця, сотні змагань, щоденні виснажливі тренування. Впродовж двох років Ярьомка їздила на турніри відповідної серії, щоб накопичувати бали і вже у підсумку потрапити на Олімпіаду. Не шкодуючи ні сил, ні здоров»я дзюдоїста завжди працює на кінцевий результат. Вона – гідний приклад для наслідування іншим спортсменам, які хочуть досягти успіху.
Безперечно, спорт – це сенс життя для відомої української спортсменки. Йому дівчина присвятила свої найкращі роки, відмовившись від звичайних життєвих радощів, дівочих посиденьок, особистого життя.

СПОРТИВНІ ДОСЯГНЕННЯ
• осінь 2013 — чемпіонка світу з боротьби самбо, Санкт-Петербург, вагова категорія понад 80 кг.
• жовтень 2014 — золота медаль, «Гран-прі» з дзюдо в Ташкенті.
• листопад 2014 — бронзова медаль, турнір Grand Slam в ОАЕ.
• травень 2015 — золота медаль міжнародного турніру з дзюдо серії Grand Slam, Баку, вагова категорія понад 78 кг.
• червень 2015 — бронзова медаль у ваговій категорії понад 78 кг на 1-х Європейських іграх в Баку.
• жовтень 2015 — здобула срібну нагороду на Всесвітніх іграх військовослужбовців у Південній Кореї.
• листопад 2015 — здобула срібну нагороду на «Гран-прі» з дзюдо в китайському місті Ціндао.
• квітень 2016 — бронзова медаль, «Гран-прі» з дзюдо у Туреччині.

Вперше за історію Києво-Святошинського району, Світлана Ярьомка¸ яка є лідером збірної України з дзюдо представляла наш край на Олімпійських іграх 2016 в Ріо-де-Жанейро.

Література про життя та спортивні досягнення Світлани Ярьомко.

Захарченко О. Світлана Ярьомка – представниця Вишневого на Олімпійських іграх/Оксана Захарченко//Наше місто.-2016.-9 черв.- С.1
Кокодзей Р. Світлана Ярьомка – учасниця Олімпійських ігор – 2016!/Радислав Кокодзей//Новий день.-2016.-11 черв. – С.1
Куцак Н. На етапі гран-прі у Туреччині Світлана Ярьомка здобула «бронзу»./Наталка Куцак//Новий день.-2016.-9 квіт.-С.2
Маліновська А. Вишнівська спортсменка зі світовим ім»ям/Ангеліна Маліновська//Наше місто.-2015.-2 жовт. (№19).-С.1
Хто у списку найкращих спортсменів 2015 року//Наше місто.-2016.-15 січ. (№1).-С.8

Наші славні земляки

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Пацан
Юрій Іванович

Заслужений художник України

Наші славні земляки

Кожен митець це, перш за все, самобутність.
(Ю.Пацан)

Творчість молодого художника Юрія Пацана, члена академії народної творчості інвалідів України широко відома в його рідному селищі Чабани Києво-Святошинського району. Саме там автор приймає активну участь в усіх святкових виставках, присвячених рідному краю. За останні роки його творчість стала широко відома серед прихильників його таланту.
Народився Юрій Іванович у с.Пархомівка Володарського району, Київської області. В 1981 році закінчив школу, де, між іншим і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною.
Закінчивши службу в армії, Юрій одружується, а в 1986 році бере участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.
Після закінчення Ірпінського індустріального технікуму, з 1988 року Юрій працював токарем на заводі в с.Чабани.
Жахлива автомобільна аварія і важка спинномозкова травма здавалось би поставили хрест на повноцінному житті. Але залізна воля не дозволила Юрію впасти духом. Підтримали його три люблячих серця – дружина Тетяна та доньки Інна та Іванна. Майбутній митець розумів, що хвороба хворобою, а родині потрібно допомагати. І він почав працювати. Спочатку розплавляв пластикові пляшки і робив композиції у вигляді квітів, листя, гілочок винограду. Виходили оригінальні прикраси.
А потім взяв у руки пензля і почав малювати. Першою серйозною тематикою у творчості Юрія Пацана стали ікони. Не маючи професійної освіти, він навчився перемальовувати образи. Дві найкращі свої роботи художник подарував Покровській церкві в рідному селі Пархомівка.
Основний напрям творчості Юрія – пейзажі. Рідна природа – ось справжнє захоплення митця. Поля, ліси, річки й долини оживають під вправною рукою художника. Все що творить Юрій Пацан – результат важкої праці. Він дуже довго вивчав книги і журнали, з яких можна взяти інформацію про процес створення твору мистецтва.
Художник всім завдячує своїй дружині Тетяні, вона робить все щоб підтримати його. Доньки допомагають татові, фотографуючи природу, котру потім він зображує на свої полотнах. Але найбільшою скарбничкою ідей митцеві служать його досвід та уява. Все що він бачив намагається перенести на полотно.
Зараз роботи Юрія Пацана знаходяться в приватних колекціях Росії, Німеччини, Канади, Китаю, США.
Кожною картиною, Юрій доводить свою невичерпну любов до життя, нестримну силу волі та духу, що здатна подолати хворобу. Творчість художника демонструє нам, що ніколи не можна опускати руки, що у всіх є можливість реалізувати себе.
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ степені Президентом України В.А.Ющенком. Почесний громадянин Києво-Святошинського району. 7 листопада 2014 року отримав звання «Заслужений художник України».


Література про життя і творчість Юрія Пацана

Гончар І. Дзвінким відлунням світу і душ від Дніпра до Дністра/Інна Гончар//Новий день.-2016.-26 берез.-С.4
Животова К. Творчість, окрилена силою духу/Ксенія Животова//Київщина.-2013.-№4.-С.42
Закревський М. Трагедія, що зробила його Майстром/Микола Закревський// Час Київщини.-2014.-17 січня (№2).-С.18-19
Куцак Н. «Бойківщина» відкрила Україну в серці Юрія Пацана/Наталка Куцак// Новий день.-2015.-1 серп. (30).-С.4
Незламний дух художника Пацана//Час Київщини.-2014.-13-19 вер. (№36).-С.6
Третяк А. Про мальовничу Україну, її хлібодар ний народ та серце художника/Аліна Третяк//Новий день.-2014.-1 листоп. (№45).-С.4
Третяк А. Юрій Пацан – людина з необмеженим талантом/Аліна Третяк//Новий день.-2014.-15 листоп. (№47).-С.11

Шорт-листи

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

У файлі міститься інформація про наступних людей:

  • Володимир Бубир
  • Надія Кир'ян

seriya-nashi-slavni-zemlyaki.doc [367.5 Kb] (cкачиваний: 1527)

seriya-nashi-slavni-zemlyaki-2.docx [44.41 Kb] (cкачиваний: 397)

Назад Вперед

Архів новин

Ноябрь 2018 (2)
Октябрь 2018 (6)
Сентябрь 2018 (3)
Август 2018 (2)
Июль 2018 (4)
Июнь 2018 (8)

^