Тарас Шевченко — духовний символ України
Відзначаємо 80-річчя Ліни Костенко
Тарас Шевченко — духовний символ України

Неперевершений майстер. Пацан Юрій Іванович: біобібліографічний покажчик

Категорія: Серія "Наші славні земляки"


[/center][center]Неперевершений майстер. Пацан Юрій Іванович: біобібліографічний покажчик
[medium

Мистецтво, народжене з відчаю
Талановитий митець, майстер пейзажного живопису Юрій Іванович Пацан народився 11 грудня 1963 року в селі Пархомівка Володарського району Київської області. Дитинство Юрія пройшло як у всіх дітей - весело і безтурботно. У 1981 році закінчив школу, а згодом пішов до армії. З 1982 року по 1984 рік служив в армії.
З майбутньою дружиною Юрій познайомився в школі. Тетяна потрапила в дев’ятий клас Пархомівської школи із сусіднього села, де навчалася у восьмирічці. Дівчина дуже сподобалася Юрію своєю вдачею – симпатична, весела. Чотири роки зустрічалися – у школі й після її закінчення, коли Юрій навчався на електрика в ПТУ, а Тетяна – у столичному педуніверситеті. Звісточками підтримувала його під час служби в армії. Це визначило їхню долю. У 1985 році одружилися. Незабаром зняли куток у селищі Чабани, що в Києво-Святошинському районі.
У 1986 році Юрій Іванович брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. «Рік Чорнобиля» залишив знак у житті Юрія: він отримав другу категорію ліквідатора, на щастя, без істотних втрат для здоров’я, хоч того лихого літа він 5 разів побував біля реактора. А потім закінчив індустріальний технікум в Ірпені, де отримав ще одну спеціальність техніка-технолога, організатора виробництва.
До 1999 року Юрій Іванович працював токарем на заводі, малювати навіть і не думав, тільки іноді цікавився кресленням.
До малювання Юрій Пацан прийшов після того, як потрапив в автомобільну катастрофу. Улітку 1999-го до рідної Пархомівки Юрій намагався встигнути засвітло. Довгий липневий день, але ще довга низка сільських турбот. В останній поворот він не в’їхав – влетів. І в душі похололо – чоловік неспішно переводив через дорогу корову. Кермо різко вправо, педаль гальма до упору, пронизливий скрегіт днища бордюром, глухий удар у дерево, і похитнулося із ним небо – ось все, що запам’ятав. Машина відновленню не підлягає, повідомили на СТО. Тіло Юрія – теж, винесли вердикт лікарі. Майже тиждень лікарі боролися за його життя . Характер пошкоджень, у тому числі голови, не давав ніяких гарантій. Із такими травмами майбутнє однозначно у інвалідному візку. У кращому випадку…
Через тиждень Юрій вийшов із коми. Відкрив очі. Щось ледь чутно прошепотів мамі й почав задихатися на її очах. З’ясувалося , що у легенях накопичувалася рідина, а до перебитого хребта додалися чотири зламаних ребра. Одне з них прошило легеню. Лікарі зробили все що могли, і коли найгірше залишилося позаду, хірург зауважив: «Від нас уже нічого не залежить. Лише від тебе, хлопче». Багатомісячна нерухомість відгукнулася пролежнями. Юрія обтяжували лікарняні палати і дружина вирішила забрати чоловіка додому. У 36 років майбутній живописець опинився прикутим до ліжка. Подружжя почало жити по-новому. Вона з дочками – 13-річною Іванною та 11-річною Інною – турботами про нього. Він тяжкими роздумами про майбутнє. Раніше він жив турботами про дружину й доньок. Аби родина була забезпечена всім необхідним, щоб Тетяна не переймалася, як прогодувати сім’ю. А тепер у них всі думки про нього: як нагодувати – з ложечки, як допомогти – позбутися пролежнів, болю, відчаю.
Однак пролежати все життя не входило в його плани. Його життєве кредо – «Я живу, а не проживаю». І Юрій почав шукати рятівний вихід. Чотири роки лікарі забороняли Юрію сидіти – тільки лежати. Але щоденні багатогодинні вправи з гантелями й гирею, підтягування на турніку і масажі мали результат – чоловік міг сісти, потім почав упевнено пересуватися в моторизованому інвалідному візку. Стару автівку він власноруч переробив на ручне керування. Ось тоді, після аварії, і з’явився в нього потяг до мистецтва. Юрій Іванович переконаний: треба було страждати, мучитися, терпіти поразки, щоб згодом перемогти себе, наповнитись духом мужності і любові.

Світ творчості і краси Юрія Пацана

Лежачи, Юрій починав створювати вироби з пластикових пляшок, з яких виходили квіти, листя та гілки. Добрий товариш Юрія порадив не робити витвори з пляшок через те, що при плавленні пластик виділяє токсичні випари, що шкідливо для легенів, краще спробувати малювати. Потім Юрій Іванович перейшов на різьбу по дереву і робив невеличкі рамки з візерунками. Першою серйозною темою творчості художника стали ікони, які він вдало перемальовував із церковних календарів, тому що на створення чогось свого потрібно було отримати благословення. Церква дала майстру благословення і він спершу зробив ікону Герасима, Іона та Питирима, а потім образ Ісуса Христа. Дві найкращі роботи з ескізів Миколи Реріха художник подарував Покровській церкві, що у рідному селі Пархомівка. У написанні святих образів він знаходив розраду душі.
Згодом узявся за олійні фарби – по книгах і журналах вивчав художні прийоми і принципи створення мальовничих полотен – від ґрунтовки і виготовлення підрамників до остаточного завершення картини. Найулюбленіший жанр Юрія – пейзажі. Потроху він цікавився технікою художнього письма знаних майстрів. «У мене просто пішов потяг до живопису, до поезії на полотні. Щоб відтворити це, необхідна теоретична база: якою технікою краще малювати, як змішувати фарби для відтінків – нюансів вистачає. Не випускаю із рук пензля більше 15 років. Мене цікавив спочатку живопис Шишкіна, потім Шевченка, Пимоненка, Орловського, Сошенка, Левченка – тих українських класиків, які на своїх полотнах показували село. Я хочу продовжувати цей класичний живопис. Сам я родом із села, отож хочу зберегти пам’ятне для майбутніх поколінь. Щоб не сталося, своє життя потрібно писати. Не олією, а просто залишити по собі гарний слід», – пояснює Юрій. Весь живопис Юрія Пацана суцільно пластичний і об’ємний, для нього характерні плавні лінії, спокійні округлі ритми.
Усе, що творить Юрій Іванович – результат важкої праці. Коли не міг сидіти, малював лежачи на животі. Не маючи можливості виїжджати на природу, по допомогу звертався до власної пам’яті та уяви. «Усе, що колись бачив, - стверджує він, - намагаюся перенести на полотно». Багато в цьому йому допомагають дочки – вони часто фотографують красу рідного краю, які потім художник переносить на полотно. Художник створює свої шедеври мастихіном (Мастихі́н — художній шпатель різних розмірів з тонким продовгуватим сталевим стеком. Використовується для змішування олійних фарб, для нанесення фарб з туб на палітру, існує також техніка малярства мастихіном (фарба наноситься на основу не пензлем, а мастихіном, утворюючі нові, цікаві, візерунки) , пензликами, пише лише олією і тільки на полотні (іншим і не пробував). Ескіз відразу наносить фарбами, не користуючись олівцем до самого фіналу роботи над картиною. Може починати в думці одне , а завершувати по-іншому. Сміливо можна стверджувати, що всі картини писані серцем – наскільки барвистим і реальним є кожне полотно.
Нині його доробок складає майже 1000 картин. Роботи Юрія Івановича нині прикрашають приватні колекції поціновувачів мистецтва з Греції, США, Канади, Китаю та Німеччини, кабінети духовних і політичних діячів України. Він належить до тієї рідкісної категорії митців, для кого творчість – то не лише спосіб самовираження, а й щоденна духовна робота, якою він живе.
На персональні виставки Юрія приходять відомі художники – Леонід Андрієвський, Микола Шелест, майстри, визнані за кордоном. Леонід Андрієвський на одній з виставок Юрія Пацана сказав таке: «Юро, все дуже гарно, але ми тебе до нашої школи не візьмемо. Юро, ти сам себе знайшов. Школи тобі не потрібні».
Тема катастрофи на ЧАЕС не знайшла відображення на полотнах живописця. Як зазначає художник, йому не подобається зображувати смерть та руїни. Живописцю не треба виносити руїни та смерть на полотно, життя здорове та прекрасне, а наслідки Чорнобильської аварії жахливі.
Не відображає Юрій Іванович і сюжети Майдану та війни на Донбасі. «Якщо мене попросять намалювати Хрещатик, намалюю у первозданному вигляді, зроблю акцент на красі архітектури. Українцям треба разом зосередитися на творчому та доброму, і тоді ми переможемо і пересилимо будь-якого ворога», – каже художник.
Персональні виставки художника
Вже на початку 2001 року творчий багаж художника становив більше 500 полотен. Основний напрям творчості Юрія – пейзажі. Поля, ліс, річки і долини оживають завдяки талановитим рукам художника.
З 2002 року Юрій Іванович - активний учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних художніх фестивалів і виставок, в тому числі і персональних, а саме:
2002 – виставка в селі Вівчарі
2003 – Всеукраїнський фестиваль творчості людей з обмеженими фізичними можливостями (Експоцентр України)
2003-2005 – Національна виставка «Милосердя – 2003, 2004, 2005» Експоцентр України.
2004 – виставка робіт інвалідів параолімпійських іграх в Афінах.
2004 – персональна виставка в Київській обласній державній адміністрації.
2004-2010 – Всеукраїнські виставки у Міністерстві праці та соціальної політики України, Український дім.
2005 – виставка «Україна Соборна і Вільна» благодійний фонд «Ренесанс» м. Київ.
2005 – персональна виставка в Міжнародному Благодійному фонді «Духовна спадщина» м. Київ.
2005 – учасник Всесвітньої виставки народної творчості. Японія «Аічі».
2005 – персональна виставка в с. Пархомівка
2005 – учасник Міжнародної виставки творчості інвалідів (Албанія, Росія)
2005 – учасник виставки в Музеї книгодрукування Києво-Печерської Лаври
2005 – учасник Всеукраїнської виставки до Міжнародного дня інвалідів в Українському Домі
2006 – персональна виставка в музеї М. Островського. М. Боярка.
2007 – учасник виставки до Міжнародного дня інвалідів в Національному музеї Т. Г. Шевченка м. Київ.
2007 – учасник виставки в секретаріаті Президента України.
2008 – персональна виставка в Київській обласній державній адміністрації.
2008 – персональна виставка в с. Малютянка в музеї М. Пимоненка.
2008 – персональна виставка в Національному музеї Т. Г. Шевченка м. Київ.
2009 – персональна виставка в Москві в музеї ім. М. Островського. Лауреат премії ім. М. Островського.
2009, 2011 – персональна виставка в Центрі російської науки і культури в м. Київ.
2009-2010 – персональна виставка, Крим м. Саки.
2010 – відкрита постійнодіюча галерея «Палітра» в смт. Чабани. Персональна виставка до Дня художника.
2010 – присвоєно звання «Почесний громадянин Києво-Святошинського району».
2011 – учасник і організатор фестивалю «Моя Київщина» людей з обмеженими можливостями, Крим м. Саки.
2012 – персональна виставка у Фонді культури України
2012 – персональна виставка у будинку Уряду.
2012 – персональна виставка в Картинній галереї Центру культури та мистецтв НТУУ «КПІ» м. Київ.
2013 – персональна виставка у столичному Будинку вчених м. Київ.
2014 – персональна виставка в художньо-літературному меморіальному музеї ім.. Миколи Островського м. Шепетівка.
2015 - перша ретроспективна виставка живопису Юрія Пацана « Село у нашій Україні – неначе писанка, село…» у Меморіальному музеї « Хата на Пріорці» та чудовому парку Березовий Гай м. Київ.
2015 – персональна виставка «Україна в моєму серці» в історико-етнографічному музеї «Бойківщина» м. Самбір.
2015 – персональна виставка у Центрі Української Культури та Мистецтва
2015 – вернісаж робіт «Кардіограма мого серця» у Боярському краєзнавчому музеї.
2016 – персональна виставка «СвоєРідне» в Арт-галереї «Мануфактура» с. Ходосівка.

Нагороди Юрія Пацана

2003 – Лауреат ІІ ступеня на Всеукраїнському фестивалі творчості інвалідів
2008 – нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ степені Президентом України В. А. Ющенко.
2009 – Лауреат премії м.. М. Островського (персональна виставка в Москві в музеї м.. М. Островського)
2009, 2011 – нагороджений золотою медаллю м.. М. Островського ( персональна виставка в Центрі російської науки і культури в м. Київ)
2010 – присвоєно звання «Почесний громадянин Києво-Святошинського району».
2014 – 7 листопада 2014 року отримав звання «Заслужений художник України».

Наші славні земляки

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Серія «Наші славні земляки»

Лук»яненко
Левко Григорович
Лауреат Національної премії України
імені Тараса Шевченка
Наші славні земляки


Видатний діяч українського національного руху,
один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник Української Гельсінкської Групи (УГГ),
голова Української Гельсінкської Спілки (УГС),
засновник та голова Української республіканської партії (УРП).
Засуджений у 1962 році до смертної кари, він перебував у камері смертників 72 дні й кожної миті очікував розстрілу. Його вирок врешті змінили: життя обміняли на 15 років ув’язнення. Але навіть побувавши за півкроку до смерті, Левко Лук’яненко не зрікся своїх переконань і не змінив свого способу життя. Він і далі провадив активну підпільну роботу, виношував плани, писав програми підпільних організацій, згуртовував навколо себе людей. Левко Лук’яненко провів 27 років в радянських тюрмах та концтаборах.
Народився 24 серпня 1928 року у селі Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області у селянській родині, в сім'ї Грицька і Наталки Лук’яненків. Нині проживає у с. Хотів Києво-Святошинського району.
З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як сильно пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію дипломатії і вирішив для себе, що нема нічого важливішого понад національні інтереси. У 1953 році закінчив вечірню офіцерську школу та поступив на юридичний факультет Московського державного університету імені М.В.Ломоносова. В 1954 одружився. Вів активне громадське життя.
У березні 1990 року Левко Лук’яненко був обраний депутатом Верховної Ради України І скликання від Залізничного виборчого округу № 196 (Івано-Франківська область). Був членом комісії з питань законодавства і законності, членом Конституційної комісії, заступником голови Народної Ради. Левко Лук’яненко – автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року.
У 1994 році обраний депутатом Верховної Ради України ІІ скликання від Нововолинського виборчого округу № 68 (Волинська область).
У 2002 році обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від блоку Юлії Тимошенко (№ 5 у виборчому списку).
Указом Президента України Віктора Ющенко № 665/2005 від 19 квітня 2005 року за незламну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави народному депутату України Левку Григоровичу Лук’яненко присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
У 2006 році обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від блоку Юлії Тимошенко (№ 6 у виборчому списку). Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 07.2006), член фракції «Блоку Юлії Тимошенко» (з 05.2006). 15 червня 2007 року склав депутатські повноваження і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.
Академік Академії наук вищої школи України (АНВШУ, 2001). Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (22.11.2007, за активність і наполегливість у донесенні до світової спільноти правди про голодомори в Україні у XX столітті, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність), Почесною відзнакою Президента України (орден «За заслуги» ІІІ ступеня, 1992); медаллю імені Святого Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ).
Автор книг: «Що далі?» (1989), «Сповідь у камері смертників» (1991), «За Україну, за її волю…» (1991), «Вірую в Бога і в Україну» (1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Народження нової ери» (1997), «У країні кленового листка» (1998), «Національна ідея і національна воля» (2008), «Незнищенність» (2008), «Де ти, доле України?» (2011), п’ятитомник «З часів неволі» (2005-2013), численних статей.
Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка 2016 року обрав 5 переможців із 18 претендентів у різних номінаціях. У номінації «Публіцистика і журналістика» лауреатом став незламний багатолітній політичний в’язень радянських таборів, видатний діяч українського національного руху, засновник Української Республіканської Партії, Герой України Левко Григорович Лук’яненко. Премія присуджена за 13-томне зібрання творів «Шлях до відродження».
На переконання Левка Григоровича цей шлях розпочався саме 19 листопада 1989 року, коли всі свідомі українці зібралися біля Софії Київської, аби пройти скорботною ходою і гідно поховати на Байковому кладовищі в Києві славних синів нашого народу, українських політв’язнів Василя Стуса, Юрія Литвина й Олексу Тихого. «Коли ми побачили скільки людей приєднується до нашої ходи на кожному кроці, ми зрозуміли – вже ніщо не зупинить поступ України до незалежності», – зауважує Левко Лук’яненко.
В тринадцяти томах зібрано майже все написане Левком Лук’яненком, починаючи від програми Української робітничо-селянської спілки, яка, власне, була ґрунтовною політичною програмою українського визвольного руху.
Саме в цій програмі вперше прозвучала ідея проведення референдуму щодо виходу України із СРСР, за яку Левко Григорович отримав нещадний вирок – смертну кару.
За останні роки Левко Лук’яненко безкоштовно передав до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського більше 13 тис. примірників своїх історико-філософських і просвітницько-публіцистичних творів. Вони розповсюджені серед державних і обласних наукових бібліотек, бібліотек вишів і наукових установ НАН України, зарубіжних партнерів за міжнародним документообміном. , якою ми її бачимо, чому її історичний розвиток відбувається саме так, а не інакше, чому сталася анексія Криму і окупація окремих районів Сходу України.

Використана література

Борусевич С.В. Урок –зустріч: [з Левком Лук»яненко] в Хотівському НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназія»/С.Б.Борусевич//Новий день.-2015.-5 груд.-С.2
Лук»яненко Л. Коли спекаємося московства: [презентація 13-ти томника Левка Лук»яненка]/Левко Лук»яненко//Літературна Україна.-2015.-15 жовт.-С.4
Мирослава Смірнова привітала Левка Лук»яненка з отриманням Шевченківської премії//Новий день.-2016.-12 берез.-с.1
Самійленко Л. Щасливий, бо йде шляхом, яким почав іти [лауреат премії ім.. Т.Г.Шевченка Л.Лук»яненко]/Леся Самійленко//Культура і життя.-2016.-№9.-С.11
Цвід Л. Зберегти національне обличчя. Роздуми над публіцистикою Левка Лук»яненка/Антонія Цвід//Слово Просвіти.-2016.-28 лют.-3 січ.-С.13

Наші славні земляки

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Відділ культури національностей та релігій
Києво-Святошинської РДА

Ярьомка
Світлана Миколаївна


Наші славні земляки

Світлана Ярьомко народилася 9 квітня 1989 року у м. Яготин Київської області. Нині проживає у м. Вишневе Києво-Святошинського району. Призерка міжнародних змагань з дзюдо, сумо та самбо. Вихованка Заслуженого тренера України Віктора Мужчини.
Світлана Ярьомко – українська спортсменка, майстер спорту міжнародного класу, найкраща дзюдоїста України за результатами 2015 року, її ім»я у світовому рейтингу кращих спортсменів. Цьому передувала нелегка праця, сотні змагань, щоденні виснажливі тренування. Впродовж двох років Ярьомка їздила на турніри відповідної серії, щоб накопичувати бали і вже у підсумку потрапити на Олімпіаду. Не шкодуючи ні сил, ні здоров»я дзюдоїста завжди працює на кінцевий результат. Вона – гідний приклад для наслідування іншим спортсменам, які хочуть досягти успіху.
Безперечно, спорт – це сенс життя для відомої української спортсменки. Йому дівчина присвятила свої найкращі роки, відмовившись від звичайних життєвих радощів, дівочих посиденьок, особистого життя.

СПОРТИВНІ ДОСЯГНЕННЯ
• осінь 2013 — чемпіонка світу з боротьби самбо, Санкт-Петербург, вагова категорія понад 80 кг.
• жовтень 2014 — золота медаль, «Гран-прі» з дзюдо в Ташкенті.
• листопад 2014 — бронзова медаль, турнір Grand Slam в ОАЕ.
• травень 2015 — золота медаль міжнародного турніру з дзюдо серії Grand Slam, Баку, вагова категорія понад 78 кг.
• червень 2015 — бронзова медаль у ваговій категорії понад 78 кг на 1-х Європейських іграх в Баку.
• жовтень 2015 — здобула срібну нагороду на Всесвітніх іграх військовослужбовців у Південній Кореї.
• листопад 2015 — здобула срібну нагороду на «Гран-прі» з дзюдо в китайському місті Ціндао.
• квітень 2016 — бронзова медаль, «Гран-прі» з дзюдо у Туреччині.

Вперше за історію Києво-Святошинського району, Світлана Ярьомка¸ яка є лідером збірної України з дзюдо представляла наш край на Олімпійських іграх 2016 в Ріо-де-Жанейро.

Література про життя та спортивні досягнення Світлани Ярьомко.

Захарченко О. Світлана Ярьомка – представниця Вишневого на Олімпійських іграх/Оксана Захарченко//Наше місто.-2016.-9 черв.- С.1
Кокодзей Р. Світлана Ярьомка – учасниця Олімпійських ігор – 2016!/Радислав Кокодзей//Новий день.-2016.-11 черв. – С.1
Куцак Н. На етапі гран-прі у Туреччині Світлана Ярьомка здобула «бронзу»./Наталка Куцак//Новий день.-2016.-9 квіт.-С.2
Маліновська А. Вишнівська спортсменка зі світовим ім»ям/Ангеліна Маліновська//Наше місто.-2015.-2 жовт. (№19).-С.1
Хто у списку найкращих спортсменів 2015 року//Наше місто.-2016.-15 січ. (№1).-С.8

Наші славні земляки

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Пацан
Юрій Іванович

Заслужений художник України

Наші славні земляки

Кожен митець це, перш за все, самобутність.
(Ю.Пацан)

Творчість молодого художника Юрія Пацана, члена академії народної творчості інвалідів України широко відома в його рідному селищі Чабани Києво-Святошинського району. Саме там автор приймає активну участь в усіх святкових виставках, присвячених рідному краю. За останні роки його творчість стала широко відома серед прихильників його таланту.
Народився Юрій Іванович у с.Пархомівка Володарського району, Київської області. В 1981 році закінчив школу, де, між іншим і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною.
Закінчивши службу в армії, Юрій одружується, а в 1986 році бере участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.
Після закінчення Ірпінського індустріального технікуму, з 1988 року Юрій працював токарем на заводі в с.Чабани.
Жахлива автомобільна аварія і важка спинномозкова травма здавалось би поставили хрест на повноцінному житті. Але залізна воля не дозволила Юрію впасти духом. Підтримали його три люблячих серця – дружина Тетяна та доньки Інна та Іванна. Майбутній митець розумів, що хвороба хворобою, а родині потрібно допомагати. І він почав працювати. Спочатку розплавляв пластикові пляшки і робив композиції у вигляді квітів, листя, гілочок винограду. Виходили оригінальні прикраси.
А потім взяв у руки пензля і почав малювати. Першою серйозною тематикою у творчості Юрія Пацана стали ікони. Не маючи професійної освіти, він навчився перемальовувати образи. Дві найкращі свої роботи художник подарував Покровській церкві в рідному селі Пархомівка.
Основний напрям творчості Юрія – пейзажі. Рідна природа – ось справжнє захоплення митця. Поля, ліси, річки й долини оживають під вправною рукою художника. Все що творить Юрій Пацан – результат важкої праці. Він дуже довго вивчав книги і журнали, з яких можна взяти інформацію про процес створення твору мистецтва.
Художник всім завдячує своїй дружині Тетяні, вона робить все щоб підтримати його. Доньки допомагають татові, фотографуючи природу, котру потім він зображує на свої полотнах. Але найбільшою скарбничкою ідей митцеві служать його досвід та уява. Все що він бачив намагається перенести на полотно.
Зараз роботи Юрія Пацана знаходяться в приватних колекціях Росії, Німеччини, Канади, Китаю, США.
Кожною картиною, Юрій доводить свою невичерпну любов до життя, нестримну силу волі та духу, що здатна подолати хворобу. Творчість художника демонструє нам, що ніколи не можна опускати руки, що у всіх є можливість реалізувати себе.
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ степені Президентом України В.А.Ющенком. Почесний громадянин Києво-Святошинського району. 7 листопада 2014 року отримав звання «Заслужений художник України».


Література про життя і творчість Юрія Пацана

Гончар І. Дзвінким відлунням світу і душ від Дніпра до Дністра/Інна Гончар//Новий день.-2016.-26 берез.-С.4
Животова К. Творчість, окрилена силою духу/Ксенія Животова//Київщина.-2013.-№4.-С.42
Закревський М. Трагедія, що зробила його Майстром/Микола Закревський// Час Київщини.-2014.-17 січня (№2).-С.18-19
Куцак Н. «Бойківщина» відкрила Україну в серці Юрія Пацана/Наталка Куцак// Новий день.-2015.-1 серп. (30).-С.4
Незламний дух художника Пацана//Час Київщини.-2014.-13-19 вер. (№36).-С.6
Третяк А. Про мальовничу Україну, її хлібодар ний народ та серце художника/Аліна Третяк//Новий день.-2014.-1 листоп. (№45).-С.4
Третяк А. Юрій Пацан – людина з необмеженим талантом/Аліна Третяк//Новий день.-2014.-15 листоп. (№47).-С.11

Шорт-листи

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

У файлі міститься інформація про наступних людей:

  • Володимир Бубир
  • Надія Кир'ян

seriya-nashi-slavni-zemlyaki.doc [367.5 Kb] (cкачиваний: 1529)

seriya-nashi-slavni-zemlyaki-2.docx [44.41 Kb] (cкачиваний: 397)

Володимир Бубир

Категорія: Серія "Наші славні земляки"

Серія « Наші видатні земляки »представляє бібліографічні довідки про поетів, письменників, митців Києво-Святошинського району , творчість яких вивчається в шкільному курсі української літератури « Література рідного краю» та методичні матеріали по популяризації їх творчості

 

Видання цієї серії адресовані вчителям, учням, краєзнавцям, шанувальникам  української літератури

 

Моя душа , зажурена душа,

Хай хоч краплиночку відкриється  для тебе

У цих рядках,

                      щоб сонечком у небі

Засяяла іще одна душа….

  Бубир Володимир Петрович народився 13 грудня 1955 року в місті Золотоноші Черкаської області. Закінчив Золотоніську середню школу № 5, філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту.      

   Працював учителем української мови та літератури на Знам”янщині, кореспондентом багатотиражної газети «Хімік» Черкаського заводу хімічного волокна, учителем української мови та літератури в селі Дмитрівка Києво-Святошинського району Київської області.

    З 1996 року-директор Дмитрівського будинку культури. Засновник Дмитрівського творчого об”єднання обдарованих дітей і молоді “Ауровіль”, член літературного об”єднання  “Радосинь” Національної спілки письменників України.

    Автор поезій “Заворожка”(1998),віршів для дітей -“Хитра хмарка”(1998),поезії та прози “ Кленові журавлі”(2006), легенди Криму  « Легенды и сказки «Кастеля», « Кастель»- уникальная здравница»(2000).

 Завдяки В. Бубирю пройшов перший Дмитрівський фестиваль юних поетів, прозаїків, авторів пісень, композиторів, художників – “Ауровіль - 98”, який наступного року став першим Києво-Святошинським районним фестивалем “Ауровіль - 99”.

В.Бубир  -  упорядник і редактор  літературно-мистецького альманаху  дітей і молоді  “Ауровіль”, де представлені вірші, прозові твори, пісні і малюнки обдарованих дітей, творчої молоді  України.

Персоналії до краєзнавчої картотеки «Видатні особистості району»

Категорія: Серія "Наші славні земляки" / Література про Києво-Святошинський район

Бевза В. - художник, член Спілки художників України (м. Вишневе);
Бескова Наталія Володимирівна – начальник відділу суспільно-гуманітарної освіти департаменту загальної та дошкільної освіти Міністерства освіти та науки України, заслужений вчитель України (м.Вишневе)
Бубир Володимир Петрович (1957 ) - поет, прозаїк , засновник Дмитрівського творчого об»єднаня дітей та молоді « Ауровіль». (с. Дмитрівка)
Верба Орися ( Нінель Михайлівна Саливоненко) ( 1952- 1999) - поетеса ( м.Боярка)
Вишневська Н.О. - літературознавець, кандидат філологічних наук (с. Горенка);

Назад Вперед

Архів новин

Сентябрь 2019 (4)
Август 2019 (7)
Июль 2019 (2)
Июнь 2019 (13)
Май 2019 (13)
Апрель 2019 (8)

^